Дистанційне навчання І курс (9тиждень)

Тема: Природа та населення Киівської області

Ки́ївська о́бласть — область на півночі України. Обласний центр — місто Київ — адміністративно до її складу не входить.

Площа області — 28 131 км² (8-ма за цим показником в Україні), населення на 2017 рік становить 1,7 млн осіб.

Розташована в басейні середньої течії Дніпра, більшою частиною на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та півдні з Черкаською, на південному-заході — з Вінницькою, на заході — з Житомирською областями, на півночі — з Гомельською областю Білорусі.

Утворена 27 лютого 1932 року. В області налічується 25 районів, 26 міст, у тому числі 13 обласного значення, 30 селищ міського типу, загалом 1182 населених пунктів. Північну частину області площею близько 2 тис. км² займає Чорнобильська зона відчуження. Місто Славутич є ексклавом Київської області на території Чернігівської.

Географія

Поверхня області — горбиста рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра. За характером рельєфу ділиться на три частини. Північна частина зайнята Поліською низовиною (висота до 198 м). Лівобережжя займає Придніпровська низовина з розвиненими річковими долинами. Південно-західна частина зайнята Придніпровською височиною — найбільш розчленованою і припіднятою частиною області з абсолютними висотами до 273 м.

Мінеральні ресурси

Виявлені і розробляються переважно мінеральні будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глини, кварцові піски. Є невеликі поклади торфу. Є джерела мінеральних радонових вод (Миронівка, Біла Церква).

Клімат

Клімат помірно континентальний, м'який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня −6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198—204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з Півночі на Південь від 2480 до 2700°. За рік на території області випадає 500—600 мм опадів, головним чином влітку.

Річки

Київщина має густу річкову мережу (177 річок завдовжки понад 10 км). Найважливіша водна артерія — Дніпро (довжина його в межах області — 246 км), його головні притоки — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Рось (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області — Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області — 13 водосховищ і понад 2000 озер.

Ґрунти

На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах річок — дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині під лісами — опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах — глибокі малогумусні чорноземи. На Лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.

Загальна площа лісового фонду області — 675,6 тис.га. Для північної частини території області характерні масиви хвойних і змішаних лісів, значні площі різнотравно-злакових луків і заболочені ділянки. На півдні переважають широколистяні ліси (дуб, граб, ясен, вільха, липа), кущі й луки. Область розташована у межах двох природних зон: змішаних лісів (Київське Полісся) і лісостепової. На півночі області переважають недреновані перезволожені і заболочені, поліські алювіально-зандрові і терасні, на півдні — луково-степові височинні розчленовані і терасні, а також лісостепові височинні розчленовані природно-територіальні комплекси. В області — 77 територій і об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа — 80,3 тис. га), в тому числі Дніпровсько-Тетерівське і заліське заповідно-мисливські господарства, 7 заказників (Дніпровсько-Деснянський, Звонківський, Жорнівський, Іллінський, Усівський тощо), пам'ятник природи (урочище Бабка), дендропарк «Олександрія» (Біла Церква).

Економіка

Економіка області — складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м'ясо-молочного напрямів.

Промисловість

Прискорено розвиваються галузі, які визначають науково-технічний прогрес (машинобудування і металообробка, в тому числі приладобудування, електронна, електроенергетика, порошкова металургія, хімія і нафтохімія), а також мікробіологічна і картонно-паперова область виробництва. На території області розташовані Трипільська ТЕС, Київська ГЕС, Київська ГАЕС. Підприємства машинобудівної і металообробної галузей випускають хімічне устаткування, машини для тваринництва і кормовиробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне устаткування для підприємств торгівлі, а також товари побутового призначення. В Пролісках, на східній околиці Києва, працює Бориспільський автобусний завод. Завод випускає 1700 автобусів в рік різноманітних модифікацій. Завод активно співпрацює з науково-дослідним інститутом автомобілебудування «Еталон».

Серед діючих підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості — Білоцерківське виробниче об'єднання шин і гумоазбестових виробів і завод гумотехнічних виробів, Броварський завод пластмас. Мікробіологічна промисловість представлена Трипільським біохімічним заводом. В Обухові картонно-паперовий комбінат. Підприємства харчової промисловості: цукрові (основні — в Яготині і смт Гребінки), молочні, маслоробні, спиртові, крохмальні, консервні заводи, м'ясо-птахокомбінати.

На території області — 21 комбікормовий завод. Легка промисловість об'єднує підприємства швейної, трикотажної шкіряної, льонообробної галузей (розташовані в містах Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, Василькові та ін.). На базі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів розвинена будівельна і деревообробна промисловість: заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, по обробці граніту (Буча), скляні, по виробництву санітарно-технічних виробів. Добування граніту поблизу Богуслава і Білої Церкви.

На території області сформувалися Київський і Білоцерківський промислові вузли. Спеціалізацію Білоцерківського вузла визначають хімічна і машинобудівна промисловість, доповнена харчовою промисловістю. Серед багатогалузевих промислових центрів області найбільші — Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які входять в Київський промисловий вузол.

Агропромисловий комплекс (АПК)

У структурі АПК за валовою продукцією перше місце посідає тваринництво (54,7 %, 1985). В області 1771 тис. га під сільськогосподарськими угіддями. Площа зрошуваних земель — 122,3 тис. га, осушених — 176,8 тис. га. Найбільша зрошувальна система Бортницька. АПК області характеризується розвиненим високотоварним зерновим господарством (основна культура — озима пшениця), виробництвом технічних культур (цукровий буряк, льон-довгунець), картоплі, овочів.

Тваринництво спеціалізується на виробництві м'ясо-молочної продукції, яєць. В усіх районах області провідним є скотарство, крім того в лісо-степовій зоні значний розвиток одержали свинарство та птахівництво. Розвинені також кролеводство, бджолярство, рибне господарство.

У 2010 в області намолочено понад два мільйони тонн зерна. Середня урожайність склала 34 центнера з гектара.

Транспорт

Розвинений залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниці — 1100 км (2008 р.). Через територію області проходять лінії: Москва—Київ—Львів, Київ—Дніпро—Донецьк тощо. Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ—Фастів—Козятин, Київ—Фастів—Миронівка, Київ—Тетерів, Київ—Ніжин, Київ—Яготин. Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. Довжина автомобільних доріг — 7760 км, в тому числі з твердим покриттям — 7489 км. Найважливіші автомобільні дороги: Санкт-Петербург—Київ—Одеса, Київ—Харків, Київ—Дніпро. Судноплавство по Дніпру, Десні, Прип'яті. У Києві — аеропорти Бориспіль і Жуляни. Військові аеродроми у Білій Церкві та Ірпені. Газопроводи: Уренгой—Помари—Ужгород, Шебелинка—Полтава—Київ.

На території Київської області розташовано: 2968 пам'яток археології (з них — 18 національного значення), 2573 пам'ятки історії (з них — 3 національного значення), 208 пам'яток архітектури та містобудування (з них — 91 національного значення), 257 пам'яток монументального мистецтва. 8 населених місць Київської області увійшли до Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878. До цього переліку входять: Біла Церква, Богуслав, Васильків, Вишгород, Переяслав, Ржищів, Фастів, Яготин.

На Київщині існував специфічний народний іконописний стиль, сформований під впливом іконописної традиції Києво-Печерської лаври. Святі зображалися на темно-пурпурному або чорному тлі в одязі темних тонів із темно-синіми, темно-зеленими або навіть чорними німбами, окресленими тонким пунктирним білим контуром. Колекція домашніх ікон Київщини є частиною експозиції Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль».

20 листопада 2010 року за підтримки благодійної ініціативи «Героїка» у Богуславі урочисто відкрили пам'ятний знак козакам Армії УНР: Білецькому Іванові Омельковичу та Бондаренку Оверкові Ісаковичу. Сталося це на подвір'ї Свято-Миколаївського чоловічого монастиря Української Православної Церкви Київського Патріархату. Обидва воїни взяли участь в Другому зимовому поході Армії УНР тилами більшовиків у 1921 році. Потрапивши у полон до ворога під Малими Миньками, Бондаренко та Білецький були страчені червоними під селом Базар Житомирської обл. 23 листопада 1921 року.

Природно-заповідний фонд Київської області

Загальна характеристика

Станом на 1.08.2016 року в Київській області нараховується 196 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, загальною площею 340421,39 га.

Серед них 171 територія та об'єктів місцевого значення, загальною площею 31986,77 га, та 23 території загальнодержавного значення, загальною площею 308434,62 га. З них 1 біосферний заповідник, 2 національні природні парки, 2 регіональні ландшафтні парки, 97 заказників, 61 пам'ятка природи, 14 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та 17 заповідних урочищ.

Дві території ПЗФ, а саме національний парк «Білоозерський» і регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», розміщені одночасно в межах Київської і Черкаської областей. У майбутньому кількість міжобласних ПЗФ може зрости, оскільки державою заплановано створення Канівського біосферного заповідника (Черкаська та Київська області) та НПП «Подесіння» (Чернігівська та Київська області). Також довгий час обговорюється ідея створення транскордонного біосферного резервату в зоні відчуження Чорнобильської АЕС (Київська область та Гомельська область Республіки Білорусь).

Історія розвитку

Першими природоохоронними територіями Київщини можна вважати дендропарки, що створювалися в маєтках великих землевласників. Деякі з них тепер мають статус парків-пам'яток садово-паркового мистецтва або дендропарків — наприклад, «Олександрія» (створена наприкінці XVIII століття), парки «Згурівський», «Ташанський», «Кагарлицький», «Копилівський» тощо.

В історії розвитку мережі ПЗФ Київської області були періоди як створення територій, що охороняються, так і їхнього знищення, перш за все, через політику влади та її ставлення до охорони природи.

Наприклад, з 1923 до 1934 року на південь від тодішньої межі Києва, на заплавних землях р. Дніпро, існував один з перших в Україні заповідників — «Конча-Заспа». У науково-дослідній станції, що існувала на території заповідника ще до його створення, з 1893 року, працювали такі відомі вчені, як М. В. Шарлемань, В. І. Вернадський.

Влітку 1934 року «Конча-Заспу» ліквідували разом із багатьма іншими радянськими заповідниками, територію заплави розділили під сінокоси між чотирма колгоспами Києво-Святошинського району Київщини. У 1936 році територія «Конча-Заспи» увійшла до складу земель м. Києва і в 1999 році рішенням Київської міської ради № 146/649 оголошена ландшафтним заказником «Острів Жуків» площею 1630 га. У 2007 році Київська міськрада скоротила площу до 196 га та роздала землі під приватну житлову забудову. З того часу триває протистояння природоохоронної громадськості і забудовників.

Першим законодавчим документом із заповідної справи на території Української РСР було видане у 1926 році «Положення про пам'ятки культури і природи», якими встановлені правила створення, охорони, утримання, дослідження і пропаганди заповідних об'єктів. Серед чотирьох створених після цього природоохоронних інспектур була і Київська. Її очолив М. В. Шарлемань, що розпочав цілеспрямовану роботу із заповідання цінних природних об'єктів в Київській та сусідніх областях.

У 1928 році створюється Український комітет охорони пам'яток природи.

На початку 30-х років в Україні був опублікований реєстр заповідних об'єктів М. Шаліти, за яким в Київській області нараховувалось 125 пам'яток природи.

Станом на 1929 рік на території Київської інспектури (до неї входила Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька області) було заповідано 50 природних об'єктів.

Наприкінці 20-х років дендропарк «Олександрія» отримав статус заповідного об'єкту місцевого значення.

Згідно з урядовою постановою 1949 року «Про охорону природи на території Української РСР» заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева. У цей період академік П. С. Погребняк порушує питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких — Чорнобильський у Київській області. Водночас частину заповідників закривають для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку, частину переводять у мисливські господарства.

У 50-60-х роках, під час створення Київського моря, 30 % території колишнього заповідника «Гористе» було затоплено, ліс вирубано. Член-кореспондент АН УРСР І. Г. Підоплічко намагався захистити від вирубки ці мальовничі місця. На це секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний відповів, що «будівництво комунізму важливіше за красу». У цей період наукових досліджень заповідних об'єктів Київщини майже не було — окрім опублікованого у 1960 році зведення професора Київського університету О. Л. Липи про вікові дуби, що заслуговують на охорону.

У 1957 та 1967 роках на Київщині було організовано заповідні мисливські господарства «Заліське» та «Дніпровсько-Тетерівське», що використовувались як мисливські угіддя для високопосадовців з Москви та Києва. При цьому справжні природно-заповідні об'єкти майже не створювались.

У 80-ті роки почалося створення заказника «Усівський», на території болота, визначеного для охорони Постановою Ради Міністрів Української РСР № 263 від 4.06.1983 «Про заходи з підвищення економічної ефективності і екологічної обґрунтованості осушувальних меліорацій в зоні Полісся Української РСР».

Згідно з Указом Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 року в межах Київської області зарезервовано дві території:

- урочище «Мутвицьке» (Макарівський р-н, 785 га). Добре збережений у природному стані лісо-болотний комплекс, типовий для Українського Полісся.

- урочище «Унава» (Фастівський р-н, 974 га). Лісовий масив із ділянками старих дубів 100—150-річного віку. Має екологічне значення для збереження гідрологічного режиму річки Унава.

Згідно з рішенням Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» 13 цінних природних територій зарезервовані під подальше заповідання як території ПЗФ місцевого значення. Це зоологічний заказник місцевого значення «Василівський», ландшафтний заказник місцевого значення «Ковічина», заповідне урочище «Нечаївщина», зоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Гніздо орлана-білохвоста», лісовий заказник місцевого значення «Кодрянський», загальнозоологічний заказник місцевого значення «Гланишівські кар'єри», гідрологічний заказник місцевого значення «Фастівецький», ботанічна пам'ятка природи «Левурда», гідрологічна пам'ятка місцевого значення «Кошівські джерела», ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Козацький дуб», ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Віковий дуб», дві ботанічні пам'ятки природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний».

На жодній із цих зарезервованих територій до 2012 року не створено заказника. Створений у 2010 році в Тетіївському районі ландшафтний заказник «Кошівські джерела» лише має однакову назву із запропонованим у 1994 році, а насправді розташований у зовсім інших межах та на більшій площі.

Згідно з Розпорядженням голови Київської облдержадміністрації № 375 від 15.05.2009 року «Про деякі питання створення національних природних парків у Київській області» рекомендовано підпорядкованим ОДА управлінням сприяти створенню НПП «Залісся», «Білоозерський», «Подесіння» та «Дніпровсько-Тетерівський». Також головам райдержадміністрацій рекомендовано при виділенні земельних ділянок чи зміні цільового призначення враховувати схеми розташування земель, які планують включити до складу національних природних парків. Однак після цього роздача земель не припинилася, від ОДА не було жодної реакції. На єдиному проведеному засіданні комісії з'ясувалося, що територія, запропонована для створення НПП «Подесіння» — заплава р. Десна — роздана під забудову або розпайована. Території інших запланованих НПП така доля оминула, бо вони були підпорядковані держлісфонду, що обмежує можливості місцевої влади надавати землю у власність чи користування. Завдяки зусиллям Дружини охорони природи м. Києва, Національного екологічного центру України на Київського еколого-культурного центру протягом 2007—2010 років із залученням фахівців інститутів зоології та ботаніки НАН України було підготовлено понад 100 обґрунтувань на створення нових територій ПЗФ Київщини. З них станом на 2012 рік реалізовано лише 24.

У розвитку природно-заповідного фонду Київської області неоднозначну роль відігравало і відіграє місцеве населення. У 2007—2011 створення територій ПЗФ супроводжувалось протестами місцевих мешканців, підбурених керівництвом сільських або районних рад. Зокрема, жителі села Біївці у 2007 році на зборах громади одноголосно підписали заяву про відмову погодити створення заказника «Біївецький» доки «екологи не проведуть в село газ». У більшості таких випадків роботу зі створення природоохоронних об'єктів доводилося припиняти.

Разом з тим у цей період були створені такі важливі території ПЗФ, як лісовий заказник «Гайдамацьке болото» (751 га) — за ініціативою ДП «Іванківське лісове господарство», а також ландшафтні заказники «Кілов-Рудяків» (1000 га) та «Бориспільські острови» (6 900 га) — за ініціативою Бориспільської районної державної адміністрації.

Зона відчуження Чорнобильської АЕС

Ця територія, яка займає чималу частину Київської області, завдяки значному зниженню загального рівня антропогенного впливу стає все більш цінною для збереження біорізноманіття. На момент Чорнобильської катастрофи у 1986 році в сьогоднішніх межах зони відчуження знаходилось 11 територій природно-заповідного фонду загальною площею 2351,72га, серед яких один — гідрологічний заказник Іллінський (2131 га) — має загальнодержавне значення.

У 2005 році ГО «Зелена Україна» виконала проект «Підготовка наукового обґрунтування створення нового заповідного об'єкту — біосферного заповідника „Чорнобильська зона“». Проте, біосферний заповідник так і не було створено. Замість цього Указом Президента України від 13.08.2007 р. № 700/2007 створено загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний» площею 48870 га, що поглинув ділянку, запропоновану до включення у заповідну зону проектованого біосферного заповідника в гирлі та дельті р. Прип'ять.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграфи підручника 60-62

2. Створити постер (колаж) "Моя мала Батьківщина"