Дистанційне ІV курс 17.03 (Виробництво сільськогосподарської продукції у світі)
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
Тема: Виробництво сільськогосподарської продукції у світі. Видобування й споживання нафти й природного газу. Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів,алюмінію, міді; чинники та форми спеціалізації країн Практична робота № 8 Позначення на контурній карті глобальних ланцюгів доданої вартості "видобування алюмінієвої сировини - виробництво глинозему - виробництво первинного алюмінію - споживання алюмінію"
Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах - менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи - тільки 2-3 %.
Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.
Співвідношення двох головних галузей сільського господарства - рослинництва і тваринництва - залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм - убивати корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи. Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.
У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби. У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування. У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок.
Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Чому "зелена"? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки. Зараз триває новий етап "зеленої революції", який має назву "біотехнологічна революція". На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нові способи захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо. У результаті проведення "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що "демографічний вибух", характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений "зеленою революцією". Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції. Рослинництво Виділяють два основні типи рослинництва - неполивне і зрошувальне. Останнє найпоширеніше в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах, найбільші площі зрошувальних земель - у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані.
Основа рослинництва - зернове господарство. Зернові культури займають майже 1/2 оброблюваної території, вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні. Щорічно збирається близько 2 млрд т на рік зернових. Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основні "хліби людства" - пшеницю, рис і кукурудзу. Основними районами посівів пшениці є помірні та субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці у світі - Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія. Основні райони вирощування кукурудзи - Північна і Південна Америка. Найбільші виробники - США, Аргентина, Китай, Бразилія, Франція, Мексика. Головною культурою екваторіальних, тропічних та субтропічних поясів є рис.
Технічні культури (цукрову тростину, бавовник, каучуконоси), а також виноград, чай, каву, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах. У помірному - льон-довгунець, соняшник, сою, цукрові буряки.
Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур — цукрової тростини і цукрового буряку. Цукрова тростина любить тропічний, субтропічний і мусонний клімат. її вирощують країни, що розвиваються. Цукровий буряк росте в помірному кліматі. Вирощують цукрові буряки переважно в розвинених країнах Більшість цукру, виробленого з цукрових буряків, споживається в країнах-виробниках. Міжнародна торгівля цукром — це передусім торгівля цукром-сирцем із тростини. Його потрібно ще рафінувати (очищати).
Виробництво натурального каучуку зосереджено у Південно-Східній і Південній Азії. Значні плантації каучуконосних дерев є також в Африці (Ліберія) та Латинській Америці.
Важливою сільськогосподарською культурою є картопля. Люди використовують її не лише для їжі. Картопля — чудовий корм для худоби, цінна сировина для технічних потреб. Батьківщиною картоплі є регіон, що охоплює нинішні території Перу, Еквадору й Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі. У Російській імперії картопля з'явилася на початку XVIII ст. на Охтирщині (нині це Сумська область України). Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.
З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) та сою (США, Китай, Корея). Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави - Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія та країни Східної Африки. Батьківщиною чаю вважається Індія, кави — Ефіопія, какао — Мексика.
Серед непродовольчих культур насамперед слід назвати бавовник. Основним регіоном його поширення є Азія, зокрема Індія, Китай, Пакистан, Таїланд, Туреччина. Вирощують бавовник і в інших регіонах. Світовими експортерами бавовни є Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, Австралія, Парагвай, деякі африканські країни. Імпортують бавовну багато країн розвиненої ринкової економіки.
Найбільшими виробниками винограду є Франція та Італія. Щороку вони збирають його близько 6 млн т кожна. Помітними виробниками є Іспанія, Росія, США, Аргентина, Німеччина, Португалія, ПАР, Румунія. 80 % зі браного у світі винограду використовується для виготовлення вина, 7 % — для приготування родзинок. У США частка винограду, що використовується для виробництва вина, менша, зате з нього тут виготовляють багато років, варення, родзинок.
Вирощування цитрусових і тропічних фруктів. Батьківщиною лимону, апельсину, мандарину, грейпфруту вважаються субтропічні й тропічні регіони Азії та Малайський архіпелаг. Основні площі цих рослин — у країнах Середземномор'я, в Індії, Австралії, Китаї. Великим виробником цитрусових є також США. Щороку в світі збирають 35 млн т бананів. Найбільше їх експортують центральноамериканські та карибські країни. Батьківщина банана — Південно-Східна Азія. Кокосовий горіх вирощують на Гавайських островах, У Малайзії, Таїланді та інших тропічних країнах. Батьківщиною манго є Індія. Існує близько 2000 його сортів. Плоди бувають жовтого, зеленого або червоного кольорів.
Садівництво розвинене в багатьох країнах. Найпоширеніше плодове дерево у світі — яблуня. Вирощують також груші, сливи та інші плоди. Оливки культивують переважно країни Середземномор'я.
Квітникарство спрямоване як на задоволення власних потреб країн, так і для постачання квітів на експорт. Багато квітів експортують, наприклад, Нідерланди. Тваринництво Тваринництво розвинуте в усіх регіонах земної кулі. Воно досить різноманітне за складом, напрямками, рівнем інтенсивності та продуктивності.
Серед галузей тваринництва найбільш поширене зокрема скотарство, яке займається розведенням великої рогатої худоби. Більша половина худоби припадає на країни, що розвиваються. Найбільше поголів'я худоби в Індії, Бразилії, Китаї, США, Аргентині. В економічно розвинутих країнах Європи, Північної Америки в лісовій та лісостеповій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м'ясного та молочного напрямків. Найбільші виробники молока - країни Європи. У країнах з посушливим і сухим кліматом, як-от: Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія - розвинуте екстенсивне тваринництво м'ясного напрямку. У напівпустелях і пустелях, саванах, а також у густозаселених сільських районах країн, що розвиваються, переважає тваринництво м'ясного і м'ясо-вовняного напрямку.
Свинарство поширене всюди, крім мусульманських країн. Значне поголів'я свиней у Китаї (майже 50 %), країнах Європи (Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Росії, Україні, Польщі), до 10 % - у США.
Оленів розводять у лісовій і тундровій зонах Північної півкулі. Ще й нині тут трапляються табуни диких оленів. Верблюди поширені в країнах з аридним кліматом. Кролів вирощують у багатьох країнах світу, за винятком тропічних та екваторіальних. В Австралії диких кролів розвелося так багато, Що вони стали справжнім лихом.
Історичні джерела свідчать, що людство почало займатися птахівництвом за 3200 років до нашої ери. Тоді жителі сучасної Індії приручили дику курку з джунглів. Пташині ферми з'явилися порівняно недавно — наприкінці XIX ст., і відтоді птахівництво переведено на промислову основу. Вирощування бройлерів, утримання курчат та індиків при штучному освітленні вперше було запроваджено у США. Згодом поширилася відгодівля на птахофермах поголів'я із використанням кормів, збагачених гормонами. Птахівництво розвинене в багатьох країнах світу, оскільки воно практично не залежить від природних умов.В останні десятиріччя перспективною галуззю тваринництва стало спеціалізоване інтенсивне птахівництво м'ясного і яєчного напрямків. Воно зосереджене в країнах з певними традиціями споживання цієї продукції.
Шовківництво. Кілька тисяч років тому китайці винайшли спосіб виготовлення тканини з нитки, яку виробляє гусениця шовкопряда, утворюючи кокон. Для відгодівлі шовкопряда використовується листя тутового дерева (шовковиці). З кожного кокона (розміром з голубине яйце) одержують 460-1100 м нитки. Нині тутовий шовкопряд розводять у Китаї, Японії, Індії, Іспанії, Італії, центральноамериканських державах, тобто там, де теплий клімат і достатньо кормових ресурсів.
Бджільництво. Основними продуктами галузі є мед і віск. Бджоли відіграють значну роль у запиленні рослин, підвищуючи цим урожайність сільськогосподарських культур. Бджільництво як галузь виникло в регіоні Середземного моря. Нині воно поширене в багатьох країнах світу, за винятком полярних областей. Африканські медоносні бджоли відзначаються більшою, ніж європейські, працездатністю.
Рибальством людство займається здавна, і поширене воно на планеті скрізь. Щорічний вилов риби у світі наближається до 100 млн т. Близько 90 % вилову (не лише риби, а й інших дарів моря, наприклад крабів) припадає на Світовий океан та його моря. Половину світового вилову риби здійснюють шість країн: Китай, Японія, Росія, США, Чилі, Перу. Третину вилову використовують на виготовлення кормів для тварин. В основному рибу ловлять на континентальному шельфі. Найбільшу кількість риби з внутрішніх водойм виловлює Китай — понад 4 млн т на рік. Друге місце належить Індії. Найпоширеніша риба в цих країнах — короп. Рибні ферми забезпечують щорічний вилов риби в обсязі 10 млн т. Найбільше їх в Індії та Китаї. Агропромисловий комплекс і аграрні відносини Сільське господарство є частиною агропромислового комплексу. До нього відносять три сфери. Одна з них - це промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства. Друга сфера охоплює власне сільськогосподарське виробництво. І третя сфера представлена галузями, які зайняті транспортуванням, переробкою і збутом сільськогосподарської сировини і продукції. У світовому господарстві таку агропромислову інтеграцію називають агробізнесом, або агровиробничою сферою. На розвиток агробізнесу активно впливають соціально-економічні чинники - аграрні відносини на селі, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури та ін. Величезний вплив мають досягнення НТР, зокрема розвиток генної і клітинної інженерії - Завдяки їм прибуткове виробництво може розвиватися навіть там, де раніше займатися сільським господарством було неможливо або невигідно.
Для агробізнесу економічно розвинутих країн характерні ринкові виробничі відносини. Основною виробничою одиницею там є сімейна ферма. Середній розмір її залежить від місцевих історичних, соціальних, природних умов і спеціалізації. Так, наприклад, в Австралії він досягає 1,8 тис. га, у США і Канаді - близько 200 га, тоді як у Західній Європі становить лише 17, а в Японії - 2 га. Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві. В останні десятиліття в країнах Заходу виник міжнародний агробізнес, ядро якого утворюють великі ТНК, що контролюють виробництво і збут продуктів харчування. Серед 100 найбільших - понад 40 американських і більш як ЗО західноєвропейських (швейцарська "Нестле", нідерландська "Юнілевер" та ін.).
Сільське господарство країн, що розвиваються, включає два абсолютно різні сектори - традиційний і сучасний. Традиційне ведення сільського господарства спирається на дрібні господарства й охоплює переважну більшість сільського населення країни. У таких господарствах немає спеціалізації, вони майже не використовують мінеральних добрив. Селяни вирощують продовольчі культури, які є основою їх харчування. Сучасний сектор сільського господарства країн, що розвиваються, представлений великими, добре організованими плантаціями, які займають кращі землі. Тут широко використовують найману робочу силу, машини, добрива і штучне зрошування. Такі плантації зазвичай орієнтовані на зовнішні ринки.
У сільському господарстві постсоціалістичних і соціалістичних країн сформувалися аграрно-промислові комплекси. Проте якщо в Китаї, наприклад, були проведені реформи, які спричинили швидке зростання аграрної економіки, то в деяких країнах СНД цього не відбулося. Через відсутність належних реформ у 1990-х роках найбільший занепад сільськогосподарського виробництва спостерігався в багатьох колишніх країнах Радянського Союзу, у тому числі і в Україні.
Видобувна промисловість
Родовища нафти та природного газу часто трапляються разом. Розвідані запаси цієї сировини в світі постійно зростають в результаті пошуку й освоєння нових родовищ. Особливо це стосується дна Світового океану. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються родовища-велетні. Їх відомо близько 50. У кожному з них запаси нафти оцінюються від 500 млн тонн і вище, а запаси природного газу – понад 1 трлн тонн. Родовища нафти і природного газу поширені вкрай нерівномірно. Майже половина родовищ-велетнів сконцентрована в країнах Близького Сходу. Понад 85% світових запасів нафти та майже 80% природного газу зосереджено у 10 країнах світу. Серед країн, багатих на нафту, понад половину світових покладів зосереджено у чотирьох: Венесуелі (17,5 %), Саудівській Аравії (15,7 %), Канаді (10,2 %) та Ірані (9,3 %). Серед країн, багатих на газ, майже чверть світових запасів припадає на Росію (24,6 %) та ще майже третина – на Іран (16,9 %) та Катар (12,2 %). Родовища зосереджені у великих за площею нафтогазоносних басейнах. Найбільшим у світі є басейн унікальної концентрації нафти і газу Перської затоки. Він охоплює території 11 країн Південно-Західної Азії й має площу майже 3 млн км², десята частина якої розташована на шельфі. Перші родовища нафти там були відкриті на початку ХХ ст., а активна розробка басейну почалася після Другої світової війни. Родовища нафти і газу розташовані у потужному осадовому чохлі Аравійської платформи переважно на глибині 1 – 3 км. З-поміж надпотужних нафтогазоносних родовищ світу (із запасами понад 5 млрд тонн) половина сконцентрована у басейні Перської затоки. Серед нафтогазоносних басейнів Росії найбільш відомими є Західносибірський та Волго-Уральський. Західносибірський – найбільший за площею нафтогазоносний басейн світу (3,5 млн км²), розміщений в межах потужного осадового чохла молодої платформи на глибині 2 – 3 км. Там видобувається 70 % російської нафти і 90 % природного газу. Басейн почав розроблятися після Другої світової війни. Звідси починаються одні з найдовших у світі газопроводів, якими надходить природний газ до країн Європи. Волго-Уральський басейн розробляється з 20-х рр. ХХ ст. й дає близько чверті російської нафти. Він сформувався на глибині 1,8 – 3,0 км в осадовому чохлі у східній частині Східноєвропейської платформи. Звідси починаються найдовші нафтопроводи, якими нафта надходить до України та інших країн Європи. В Азії значним є Зондський басейн, у межах якого видобуток ведуть Бруней, Індонезія. Середньоазійський басейн відомий значними родовищами газу у Туркменістані, Казахстані та Узбекистані. Країни Європи мало забезпечені нафтою і природним газом. Найбільшим серед басейнів є Північноморський, де родовища розробляють Норвегія, Велика Британія, Нідерланди. В Африці у 50-ті рр. ХХ ст. були відкриті Сахарський нафтогазоносний басейн (площею 2,5 млн км² на території Алжиру, Лівії та Єгипту) та басейн Гвінейської затоки(Нігерія, Габон, Ангола). Серед нафтогазоносних басейнів Америки найбільшими є Центрально-американський (Карибський) переважно в межах Венесуели та Еквадору;Західноканадський; на території США – Техаський, Аляскинський та Каліфорнійський, а також Мексиканської затоки в межах США та Мексики. Україна посідає 26-те місце у світі та 3-тє місце в Європі (після Норвегії та Нідерландів) за покладами природного газу, які становлять 0,5 % від світових. Структура світового видобутку нафти (за даними ОПЕК, 2014 р.)
Укажіть, що таке «глобальні ланцюги доданої вартості».
Видобування та первинна переробка нафти
Нафтова промисловість у світі представлена нафтовидобувною та нафтопереробною. Нафтовидобувна промисловість розвивається в світі від початку XX ст. Нафта нині вважається найефективнішим й найзручнішим видом палива. Близько 75 країн світу розробляють нафтові родовища, зокрема на шельфі – 45. Але більш як половина нафти споживається за межами місць її видобування. Через те нафта стала важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. Головними засобами її транспортування є танкери та нафтопроводи. Країни чітко поділено на експортерів та імпортерів нафти. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами – високорозвинуті держави.
90 % покладів та 75 % видобутку нафти нині припадають на країни, що розвиваються. Проте до першої «трійки» за цим показником увійшли Росія, Саудівська Аравія та США, у яких видобувається майже 40 % світових запасів нафти. Але все ж осередком світової нафтової промисловості є країни-члени організації ОПЕК. На них припадає майже 80% запасів, понад 40% видобутку й 45% світового експорту сирої нафти. ОПЕК встановлює квоти видобутку нафти, впливаючи таким чином на рівень цін.
Роль України у світовому видобутку нафти незначна – 0,06 % (46-те місце). Лідером за видобутком нафти серед європейських країн, які в цілому мало забезпечені власними запасами, є Норвегія (понад 2 % світового видобутку). Україна посідає 7-ме місце в Європі за цим показником.
Найбільшими експортерами нафти є країни Перської затоки (дають на світовий ринок понад 30 % нафти), Росія, країни Північної (Алжир і Лівія) та Західної (Нігерія, Габон, Ангола) Африки, Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Еквадор), Південно-Східної Азії (Індонезія, Бруней). Великими імпортерами й споживачами нафти є Японія, країни Європи, США. Експерти, що вивчають ринок нафти, вважають, що залежність основних її споживачів від імпорту зростатиме й надалі.
Нафтопереробна промисловість у світі налічує близько 700 нафтопереробних заводів (НПЗ), які розміщені переважно у високорозвинутих державах. Майже 22 % нафтопродуктів виробляється у США, близько 20 % – у країнах Європи. Проте відчутне поступове переміщення нафтопереробки до країн, що розвиваються. Надпотужні НПЗ вже працюють у Сінгапурі, Індії, Саудівській Аравії, Венесуелі, на Багамських Островах.
Видобування природного газу
Важливого значення у середині XX ст. набув видобуток природного газу. Його роль в енергопостачанні постійно зростає. Вам вже відомо, що родовища природного газу часто розташовуються поряд з нафтовими, переважно в країнах, що розвиваються. Якщо раніше газ вважали шкідливою домішкою у нафті, і він безцільно згоряв у факелах на нафтопромислах, то нині його видобуток неухильно зростає. Доведено, що це – найбільш екологічно чистий вид палива.
Частка найбільших країн у світових запасах природного газу
Природний газ видобувають понад 90 країн світу. Безперечними лідерами є США та Росія, які забезпечують майже 40 % світового видобутку. Найбільшими його експортерами є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Індонезія. Лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Основним способом його транспортування в межах материків є газопроводи, якими перевозять майже 80 % газу. Найдовші міждержавні газопроводи перекачують блакитне паливо з Туркменістану до Китаю, з Канади до США, з Нідерландів через Німеччину та Швейцарію до Італії.
Україною проходять магістральні газопроводи«Союз» та «Прогрес», що постачають газ із Росії до європейських країн.
Частка 10 найбільших країн у світовому видобутку природного газу, за даними ОПЕК, 2014 р.
Проте газ важко транспортувати морем. Існують підводні газопроводи. Для перевезення газу морем на великі відстані створено флот спеціальних суден-метановозів, на яких переправляють природний газ у скрапленому вигляді. Це дорога технологія, оскільки потребує дуже низьких температур: –165 °С. Перевезення метановозами коштує утричі дорожче, ніж нафти у звичайних танкерах. Через те їх тоннаж поки становить близько 1,5% від усіх танкерів світу. Вже створено порти-термінали з великими заводами зі скраплення природного газу для його подальшого експорту в Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї та на Алясці. Звідси скраплений газ везуть метановози до країн Європи та Японії, які є головними імпортерами газу. Домашнє завдання:
- опрацювати параграфи 22-24, опорний конспект;
- завдання практичної роботи №8
- тестові завдання
(Кількість балів 1.00)
Укажіть назву корисної копалини, з якої одержують алюміній.
(Кількість балів 1.00)
Укажіть проміжну ланку виробничого ланцюга одержання алюмінію.
(Кількість балів 1.00)
Укажіть країну, яка має значні запаси бокситів і експортує їх.
(Кількість балів 1.00)
Укажіть країну, яка виробляє значні обсяги первинного алюмінію, не маючи власної сировини.
(Кількість балів 1.00)
Тема: Статево-віковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення. Густота населення. Територіальні відмінності густоти населення в світі й Україні.
Тема: Українська держава План: 1. Українська держава і територія держави Україна. 2. Політико-географічне положення України: глобальне, регіональне, сусідське. 3. Політико-економічна оцінка державного кордону України. 4. Реформування адміністративно-територіального устрою України.
Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.
Нафтова промисловість у світі представлена нафтовидобувною та нафтопереробною. Нафтовидобувна промисловість розвивається в світі від початку XX ст. Нафта нині вважається найефективнішим й найзручнішим видом палива. Близько 75 країн світу розробляють нафтові родовища, зокрема на шельфі – 45. Але більш як половина нафти споживається за межами місць її видобування. Через те нафта стала важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. Головними засобами її транспортування є танкери та нафтопроводи. Країни чітко поділено на експортерів та імпортерів нафти. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами – високорозвинуті держави.
Коментарі
Дописати коментар