Дистанційне навчання IV курс (ІІІ тиждень) (Політична географія та геополітика)

Тема: Політична географія та геополітика

План:
1. Географічні складники політичної географії ( географічний простір, території, географічні місця)
2. Політичні складники (політичні інституції, політичні відносини, "сила")
3. Територіально-політичні системи національного та наддержавного рівнів.
4. Геополітика, її складові.  Зовнішня та внутрішня геополітика.
5. Геополітика "сили". Різновиди "сили"
6. Взаємозвязок між національними та геополітичними інтересами держави

1.Географічні складники політичної географії 

  Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.

Політична географія – це географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення і взаємовідношення політичних сил, територіальні форми політичних процесів і явищ.

Політична географія - суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію політичного життя, вплив географічного фактора на політику.

Як і кожній науці, політичній географії притаманні власні об’єкт та предмет досліджень.

Об'єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС) у їх взаємодії між собою та з географічним простором.

ТПС – об'єктивно взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних і адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів і т.д.), що функціонують на певній території.

Предметом політичної географії можна визначити геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства.

Територія — частина поверхні суходолу на Землі з природ­ними і створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.Відповідно, коли мова йде про морські простори, вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше долучаються до політичного життя планети, оскільки мова може йти про свободу судноплавства, використання ресурсів виключ­них економічних зон, екологічну безпеку та ін.

Країна — територія з визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати держав­ний суверенітет (незалежність) або бути залежною.

          Держава — суверенне політичне утворення, країна з пев­ною територією, господарством і політичною владою. Дер­жава є основним носієм прав і обов'язків у міжнародних відносинах. 

2. Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини, «сила»

Політичний інститут, частіше вживається в множині політичні інститути — різновид соціальних інститутів завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади. Поняття політичних інститутів виникло на основі стабільної та повторюваної моделі відтворення влади в суспільстві, яка має спільні риси організації в будь-якому суспільстві.

Стійкість та сталість політичних інститутів, яка склалась протягом довгого часу, пояснюється нормами, санкціями та звиканням. Перераховані властивості прийнято називати атрибутами інституту.

Норми, що регламентують характер взаємодії, їх стабільність, цінність, корисність:

Санкції, що перешкоджають відхиленню від нормативних моделей поведінки

Звикання людей до складеного інституційного порядку.

Перераховані норми роблять політичні інститути об'єктивними, самовідтворюваними, незалежними від волі і бажання окремих індивідів. Таким чином, поведінка окремих індивідів, їхніх норм та правил стає не впливовою в суспільстві.

Типово, політичний інститут може складатись із:

Певних груп людей, уповноважених суспільством виконувати соціально значимі функції;

Організацій, для виконання різних функцій;

Сукупності матеріальних та інших засобів діяльності, що дозволяють організаціям або групам осіб виконувати політичні дії;

Сукупності політичних ролей та сталих норм, важливих для суспільства в цілому.

Існування політичних інститутів окремо від сучасного суспільства неможливе, політичний інститут реалізуються тільки в діях людей, що відтворюють відповідний тип відносин та взаємодій. Прототипи розвитку політичних інститутів є на всіх етапах розвитку суспільства, у сучасному суспільстві існують такі основні політичні інститути:

Інститут держави — є центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему

Інститут парламентаризму — виконує функції регулювання відносин з приводу створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп в державі;

Інститути виконавчої влади — регулює систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами і населенням країни;

Інститут державної служби — регулює професійну діяльність людей, що належать до особливої ​​статусної групи;

Інститут глави держави — забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дозволяє лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром в суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян;

Інститут судової влади — регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, структурує поле політичних владних відносин, роблять взаємодії людей чітко визначеними та стійкими.

Що таке політичні відносини? Політичні відносини - взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз 'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин. Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону з' являтись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завмирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні) - відносини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства - одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народу).

 Першою за часом ідея угоди (пакту) передачі народом державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена конституційними документами ряду країн того часу (найвідоміші з них - конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами - економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодія, хоча вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відносин, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

3. ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО Й НАДДЕРЖАВНОГО РІВНІВ  

ТПС характеризуються ієрархічністю. У сучасній світосистемі ТПС існують на двох ієрархічних рівнях — національному та наднаціональному. На кожному із цих рівнів ТПС також складаються з окремих елементів, а їх поєднання, взаємодія, взаємозалежність у певному політичному просторі спричиняє сучасні політико-географічні проблеми.

Політична географія на національному рівні досліджує територіальну організацію політичних місць (перший ієрархічний рівень), локальні ТПС (міста й міські агломерації як зосередження політичного життя країни), політико-географічні райони як регіональні ТПС зі своїм власним «обличчям».

Мал. 1. Форма держави.

Мал. 2. Адміністративно-територіальний устрій федеративної держави Німеччини.

За допомогою мережі Інтернет опрацюйте статтю Б. Яценка «Особливості територіально-політичних систем національного і транснаціонального рівня (до проблем концепції географічних місць)».

Вищий рівень ієрархії ТПС — наддержавні (наднаціональні) геополітичні утворення. Вони формуються декількома державами на основі реалізації спільних геополітичних проектів. Це може бути якесь співробітництво або союз держав. Інколи в основі утворення таких ТПС лежить нагальна необхідність реалізації великої геополітичної проблеми. Рівень організації та структурної складності наддержавних ТПС залежить від багатьох чинників політичного, економічного, культурного й військового характеру.

Політична географія на наддержавному рівні основну увагу зосереджує на вивченні геостратегічних проблем міждержавних відносин. Особливе значення має дослідження ТПС, які формуються у вигляді різноманітних міжнародних організацій. Сучасний світ постійно ускладнюється і стає все більш суперечливим. Виникло багато регіональних наднаціональних ТПС, у яких політичні чинники починають усе більше домінувати над економічними. Прикладом цього процесу є Європейський Союз.

На основі глобалізації всіх процесів, і політичних зокрема, найближчим часом очікується виникнення глобальної ТПС. Глобалізація спричиняє масштабні політичні проблеми. Зараз на політичній карті світу існує близько 200 держав, і їхня кількість постійно зростає. Усі вони здійснюють різновекторну політику. У них діють тисячі політичних партій, є велика кількість релігійних концесій, парламентарів, глав урядів, президентів. Усі ці політичні й релігійні, аж до таємних, організації мають власну думку щодо облаштування своєї країни, нації та світового співтовариства. Тому неминуче виникають міждержавні проблеми. Для їх вирішення, а також досягнення певної спільної мети, відстоювання національних інтересів тощо все більше країн, партій і просто людей створюють міжнародні організації. Дослідження їхньої діяльності і є одним із завдань політичної географії.

Назвіть найбільш впливові міжнародні організації та їхні цілі. (Усно)

Найбільшою, найважливішою, глобальною й універсальною є Організація Об'єднаних Націй (ООН), створена після Другої світової війни. Метою її діяльності було відвернення чергової світової війни, локальних конфліктів, посилення міжнародної безпеки та розвиток міжнародного співробітництва. Україна належить до країн — засновників ООН. Після агресії Росії проти Грузії та України ООН стала кризовою глобальною міжнародною організацією, оскільки не змогла виконати положення Статуту й зупинити конфлікти.

Україна стала асоційованим членом Європейського Союзу і прагне увійти до нього як повноправний учасник. Для цього необхідно виконати кілька умов, головною з яких є реальна, а не декларована боротьба з корупцією в країні.

4. Геополітика, її складові.  Зовнішня та внутрішня геополітика

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Челлена, геополітика – це вчення про державу, як географічний організм, або явище в просторі, тобто вчення про державу, як країну, територію або область.

Геополітика (від грец. Geo – Земля, politike – мистецтво управління державою) – наука про географічну зумовленість різних політичних процесів. Само об’єднання слів "гео" і "політика" вказує на істотний зв'язок між географічним простором і політикою держави.

В ХІХ – на початку ХХ століття при досліджені головних складових держави "територія – населення – влада" більшість вчених віддавали пріоритет території.

На початку ХХ століття сила і вплив держави значною мірою залежали від географічного положення країни, чисельності населення та її природних багатств. В цей період геополітика розглядала земний простір, як найбільш важливий ресурс. На думку Р. Челлена, геополітика повинна розглядати державу, як географічний організм і, разом з тим, як політичний простір. Отже, держава – це земля, територія, природне середовище, населення.

Пізніше геополітика набула більш широкого кола значень, вона трактується і як ідеологія, і як політичний напрям держави.

Геополітику визначають як науку, яка вивчає закономірності організації і функціонування геополітичного простору і політосфери в територіальному вимірі, відносини між просторово-географічними одиницями (країнами, регіонами, континентами), глобальні географічні, політичні, економічні та інші процеси в контексті формування і використання стратегічного потенціалу держави, а також управління геополітичними факторами і процесами 

Глобальна геополітика займається вивченням проблем міжнародних відносин, розробкою основних категорій, понять, закономірностей і основних тенденції міжнародного життя. Вона покликана досліджувати процеси і принципи розвитку держав, регіонів і світу в цілому, вивчати, як і з допомогою яких механізмів і на основі яких принципів вони живуть і функціонують.

Аналітична геополітика вивчає основоположні структури і суб’єкти, глобальні або стратегічні напрямки, найважливіші закономірності і принципи життєдіяльності, функціонування і еволюції сучасного світового співтовариства в тих аспектах, які стосуються розробки, прийняття і реалізації політичної стратегії основними діючими силами, так званими акторами міжнародної системи на глобальному, регіональному і локальному рівнях.

Геополітика — це одна з галузей зовнішньої політики. Вона поділяється на ряд окремих підгалузей. Політика балансу сил — запобігання домінування в міжнародній системі одного, або групи держав. Отто фон Бісмарк з цього приводу висловився надзвичайно вдало: «Вся політика може бути зведена до формули — постарайся бути серед трьох у світі, де править крихкий баланс п'яти держав. Це єдиний справжній захист проти формування ворожих коаліцій» .

Розрізняють традиційну геополітику, нову геополітику (геоекономіку) і новітню геополітику (геофілософію).

Традиційна геополітика є «географічним розумом» держави; акцентує увагу на військово-політичну могутність держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій.

Геоекономіка, на відміну від традиційної геополітики, робить акцент на економічній могутності держави.

Новітня геополітика, в якій домінує сила духу над військовою і економічною потужністю, сприяє подоланню традиційного географічного та економічного детермінізму (подоланню обмежень) завдяки розширенню базисних факторів, що визначають поведінку держав у міжнародних відносинах.

5. Геополітика "сили". Різновиди "сили"

Жорстка сила (англ. Hard power, можна також перекласти як жорстка влада, жорстка міць) — концепція, що обґрунтовує використання примусу або винагороди задля досягнення цілей, тобто військової й економічної сили задля примушення інших суб'єктів міжнародної політики до потрібної поведінки. Жорстка сила є противагою м'якій силі.

У сучасному вигляді концепція створена і розвинена американським вченим Джозефом Наєм.

Приклади застосування «жорсткої сили»:

-        розподіл Чорноморського флоту (1997);

-        вторгнення Радянського Союзу в Афганістан (1979);

-        вторгнення НАТО в Афганістан (2001);

-        вторгнення США в Ірак (2003);

-        політика США щодо Ірану;

-        «газовий конфлікт» між Росією й Україною (2005—2006 рр.)

М'яка сила. Термін належить Джозефу Най з Гарвардського університету в книзі, написаній у 1990-му. Він розвинув цю концепцію у своїй наступній книзі, написаній у 2004-му році: М'яка сила: засіб досягнення успіху у світовій політиці. Термін зараз широко використовується в міжнародних справах, аналітиками і державними діячами.

Оскільки м'яка сила з'явилась як альтернатива твердій силовій політиці, вона більше до вподоби етично налаштованим вченим і політикам.  Але м'яка сила це описова, а не нормативна концепція. Як і будь-яка форма сили, вона може використовуватись і в добрих, і в злих цілях практичного застосування інформаційного впливу. І хоча м'яка сила може бути використана з недобрими намірами і привести до жахливих наслідків, вона відрізняється від твердої сили своїми засобами.

Розумна сила (англ. Smart power, також розумна влада, розумна міць) — концепція, що обґрунтовує використання поєднання примусу і винагород з привабливістю цінностей та переконань задля досягнення цілей (тобто поєднання жорсткої і м'якої сил). Тобто, до прикладу, використання не лише військової сили, але і залучення у військові союзи і партнерські програми.

Згідно з Джозефом Наєм, більшість суб'єктів міжнародних відносин використовує концепцію «розумної сили» у своїй зовнішній політиці.

Приклади застосування «розумної сили»:

-        протягом «холодної війни» країни Заходу застосовували «розумну силу» проти СРСР: з однієї сторони стримували військову силу Союзу, а з іншої підривали віру у комунізм у самому СРСР і країнах Варшавського договору;

-        з приходом нової адміністрації на чолі з Бараком Обамою США змінили свою стратегію і почали використовувати «розумну силу» у своїй зовнішній політиці.

6. Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави

Однією з основних категорій в геополітиці є "інтерес" (зокрема, державний, національний, наднаціональний), оскільки визначає зовнішньополітичний курс і поведінка держави на міжнародній арені. Геополітичні інтереси країни - система пріоритетів у діяльності держави по зміцненню економічного, політичного і військового потенціалу з урахуванням особливостей його геополітичного положення. Збіг геополітичних інтересів держав є каталізатором в утворенні різних міжнародних об'єднань та спілок. У федеративних державах, що володіють великими територіями і різноманітними природно-географічними умовами, слід розрізняти загальнонаціональні геополітичні інтереси і відповідні інтереси регіонів. За своєю суттю геополітичні інтереси є складовою частиною національних інтересів держав.

В основі геополітичних інтересів держав лежать традиційні і нові показники геополітичного становища країни. Це своєрідна матриця, яка є універсальною для оцінки геополітики будь-якої держави. До числа традиційних показників відносяться:

    - Клімат і ландшафт;

    - Розмір території і пов'язана з ним щільність населення;

    - Вихід країни до моря і міжнародним торгових шляхах;

    - Просторові характеристики країни (окремо по наземному, водному, повітряному і космічному простору);

    - Зведена характеристика стратегічно важливих точок і районів;

    - Характеристика кордонів (включаючи ландшафтні характеристики і рівень їх технічного обладнання);

    - Характеристика сусідів (союзники, стратегічні партнери, нейтрали, потенційні супротивники, противники);

    - Зведена характеристика основних корисних копалин, біоресурсів, лісових багатств, ексклюзивних за місцем виробництва товарів.

Зміст і структура нових показників пов'язані з розвитком науково-технічної революції, новими можливостями сучасної техніки і технологій. Саме нові показники визначають сучасну динаміку конкурентної боротьби основних геополітичних гравців і співвідношення сил між ними.

До нових показниками геополітичного становища країни відносяться:

    - Наявність (або відсутність) в країні континентального шельфу, в зоні якого може бути організована видобуток корисних копалин і біоресурсів. Ресурсна база континентального шельфу стала доступною з освоєнням будівництва нафтових і газових платформ, які забезпечують буріння морського дна на шельфі;

    - Забезпечення безпеки країни в умовах можливого застосування ракетно-ядерної зброї. Сучасна зброя, що досягає з високою точністю будь-якої точки на земній кулі, повністю змінило уявлення про військову стратегію. Традиційне поняття "лінія фронту" втрачає практичний сенс, оскільки будь-яка держава може бути піддано атаці через територію інших країн або Північний і Південний полюси;

    - Наявність (або відсутність) в країні трансконтинентальних нафто- і газопроводів. Такі комунікації пов'язані з технологічними можливостями виробництва труб великого діаметру і технологією їх прокладки, що вдалося забезпечити тільки в другій половині XX ст. Сучасні нафто- і газопроводи розширили географію експорту нафти і газу, але одночасно створили нові екологічні проблеми при можливому порушенні їх герметичності;

    - Наявність у країні зон можливого суміщення природних і техногенних катастроф. Такі зони при поєднанні несприятливих факторів можуть створити небезпечний кумулятивний ефект у забрудненні великих ділянок навколишнього середовища. Така небезпека різко зростає при зростанні кількості атомних електростанцій, сучасних хімічних виробництв, місць видобутку нафти на континентальному шельфі. В результаті виникає необхідність глобального моніторингу найбільш проблемних регіонів сучасними технічними засобами.

Свої національні інтереси держави здійснюють, проводячи різну зовнішню політику, роблячи для цього ті чи інші акції - експансію (конфлікт, захоплення), суперництво, співробітництво, партнерство - залежно від характеру інтересів і наявних ресурсів. Експансія може припускати відкриту військову агресію з людськими жертвами і руйнуваннями, як це було в результаті бомбардувань Югославії в 1992 р або в Іраку в 2006 р, а може відбуватися під слушним приводом просування ідеалів і цінностей демократії в перш "невільною зоні світу". Просування "демократії" здійснюється у формі кольорових революцій, результатом яких стає змішання легітимних урядів руками самих "мас", як це відбувалося в Грузії, Україні, Киргизії, Узбекистані.

Не забуваємо, що ЗНО ніхто не відміняв!!!! 
Тренажер завдань до ЗНО вам на допомогу!!! 
Розв*язуємо завдання, тренуймося!!!

Домашнє завдання:
1. Опрацювати текст поданий вище, освоїти поняття й терміни(вміти пояснити їх!!!)
2. Дослідження на вибір:
              1. Світовий ринок патентів: лідери та аутсайдери.
              2. Роль транснаціональних компаній у розвитку машинобудівних та хімічних виробництв в Україні.
3. Співставте:

1.географічні складники 2.політичні складники 3.Степан Рудницький 4.ТПС (територіально-політичні системи) 5.геополітологія 6.практична геополітика 7. «холодна війна» 8.політичні інституції 9.елемент американської «м’якої» сили 10. «сила»

А..держава, законодавча, виконавча та судова влада, політичні партії, громадські організації. Б.теоретична геополітика В.географічний простір, території, географічні місця Г.вирішує питання теорії та практики забезпечення життєво важливих інтересів окремих держав та їх об’єднань, народів, етнічних груп. Д.політичні інституції, політичні відносини «сила» Е.аналіз географічного положення держави Є.центри управління, органи влади, кордони, партії, суспільні рухи. Ж .тривала із середини 1940-х до початку 1990-х р.р. З .економічна, мілітарна, «м’яка» И .Гарвардський університет, мережа закладів швидкого харчування «Макдональдс», корпорація комп’ютерних технологій  «Майкрософт», літаки «Боїнг».

4. Виписати та вивчити поняття й терміни: