Дистанційне навчання ІІІ курс (8 тиждень) Африка

Тема: Африка - регіон контрастів.

 Єгипет. Південна Африка

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ

Особливості економіко-географічного положення Африки

      Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН.

      Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).

   ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими просторами та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.

    Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.

    Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.

Райони збройних конфліктів

  Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.

    Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.

 Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.

Райони проявів тероризму

    До кінця ХХ ст. Африка була регіоном, вільним від тероризму. Все змінилося в 1998 р., коли зазнали нападів посольства США у Кенії та Танзанії. Будівлі посольств було зруйновано, загинуло понад 200 людей, понад 4000 було поранено. При цьому жертвами терористів стало лише 12 американців.

    Нині Африка стала ледь не головною ареною міжнародного тероризму, в основі якого лежать здебільшого релігійні причини. В регіоні посилюються ісламський фундаменталізм та екстремізм. В Африці діють десятки великих міжнародних терористичних організацій.

    Найбільшу небезпеку для світу має дестабілізація в Нігерії, де виникла ісламська терористична організація «Боко Харам» («Західна освіта гріховна»), яка закликає до викорінення моделі світського розвитку країни та проголошення ісламської держави. Ознакою діяльності організації стали скоординовані терори стичні акти в країні та прикордонних районах з використанням терористів-смертників, жертвами яких стають мирні люди різного віросповідання.

    

У Сомалі існує ісламська терористична організація «Аш-Шабаб» («Молодіжний рух моджахедів»), мета якої – визволення країни від іноземних військ, створення ісламської держави та поширення істинної віри в країні та поза її межами. Під контролем організації перебуває південна частина Сомалі. Для боротьби з нею сусідня Кенія ввела свої війська в Сомалі. Відповіддю на це були терористичні акти в столиці Кенії – Найробі та інших містах. Районом піратського тероризму є територіальні води Сомалі.

    Ісламістське терористичне угруповання туарегів «Ансар ад-Дін» діє також на території Малі, яка силоміць прагне примусити частину країни жити за законами шаріату. Особливістю африканських терористичних організацій є їх висока мобільність. Кордони більшості держав, особливо у Сахарі, терористи вільно долають. Через те в Африці нині важко провести межу між міжнародним та місцевим тероризмом.

Склад регіону

Країна-столиця!!!

    На сучасній політичній карті Африки – 59 держав і територій. З них 53 суверенні країни, які є членами ООН. У регіоні існують різні за площею держави: від дуже великих (Алжир, Демократична Республіка Конго, Судан) до країн-карликів (Сейшельські Острови – 455 км², Сан-Томе і Принсипі – 1000 км²).

      Дві африканські країни – Нігерія та Ефіопія – належать до групи найбільших за кількістю населення країн світу (понад 100 млн осіб). Водночас у ряді країн живе менш ніж 1 млн осіб (Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Коморські Острови та ін.).

     На політичній карті Африки початку ХХ ст. було лише дві незалежні країни – Ефіопія та Ліберія. Всі інші території було поділено між європейськими країнами. Найбільші площі колоній дісталися Франції, Великій Британії та Португалії. Свої володіння мали в Африці Німеччина, Італія, Іспанія та Бельгія. Перші дві африканські країни здобули незалежність у першій половині ХХ ст. – Південно-Африканська Республіка (ПАР) та Єгипет. Масова деколонізація континенту розпочалася в 50-х рр. ХХ ст. з Північної Африки.

     Нині від колишніх колоніальних імперій в Африці залишилося кілька невеликих за площею залежних територій, що перебувають під контролем Великої Британії (Острів Святої Єлени), Франції (острови Реюньйон та острів Майотта), Іспанії (міста Сеута і Мелілья на території Марокко).

За геосхемою регіонів ООН, Африка поділена на 5 субрегіонів (мал. 167): Північна Африка (6 держав), Західна Африка (16 держав), Центральна Африка (9 держав), Східна Африка (18 держав) та Південна Африка (5 держав).

   Форми державного правління й територіального устрою країн Африки

  За формою правління більшість держав Африки є республіками. В Африці переважають президентські республіки, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд. Крім того, в Африці багато змішаних республік, де президент залежний від законодавчої влади. На материку небагато парламентських республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр (Туніс, Ефіопія, Еритрея). У ПАР та Зімбабве до 80 – 90-х рр. ХХ ст. зберігався режим апартеїду, що дискримінував місцеве корінне темношкіре населення. Нині у більшості африканських країн правлять режими, які є дискримінаційними щодо білого населення. В ряді країн (Нігерії, Мавританії, Сенегалі, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї) спостерігається відступ від демократичних досягнень у бік авторитаризму.

    В Африці збереглися 3 монархії. Вони є конституційними. Королівства Марокко та Есватіні – дуалістичні монархії. В них монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих Конституцією рамках. Королівство Лесото є парламентською монархією. Там монарх не має влади. Законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Монарх виконує лише представницьку та церемоніальну роль.

Типи країн Африки за рівнем економічного розвитку

        Африканський регіон є одним з найменш розвинутих. Лише одна держава ПАР належить до типу високорозвинутих країн. Господарство країни склалося під упливом колоніального минулого та економічного порядку, запровадженого англійськими колонізаторами. ПАР є переселенською країною, яка зберігає свою аграрно-сировинну спеціалізацію.

      Усі інші держави Африканського континенту є країнами, що розвиваються. Середній рівень ВВП у них на одну особу майже у 8 разів нижчий від середньосвітового показника. Значна соціально-економічна відсталість країн зумовлена їх тривалою колоніальною залежністю. Внаслідок цього господарство функціо нувало в інтересах країн-метрополій, що виявлялося у нещадній експлуатації природних ресурсів, ігноруванні розвитку обробної промисловості, інфраструктури, соціальної сфери. Це стримувало процес формування національних економік, зумовило їх залежність від світового ринку та іноземного капіталу.

       Найменш розвинуті країни займають 56,4 % площі Африки, в них проживає 52,6 % населення регіону. Водночас ці країни виробляють 26 % ВВП Африки. 14 держав Африки відносять до групи країн великого потенціалу. У більшості з них переважають первинний сектор економіки, а також харчова та легка промисловість. В окремих країнах (Єгипет, Туніс, Марокко) значну частку ВВП створює міжнародний туризм. Найвищі прибутки мають країни-дрібні острови (Сейшельські Острови), які відомі своїм туристичним бізнесом, та нафтодобувні країни (Габон, Лівія, Алжир, Нігерія).

ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ РЕГІОНУ. НАСЕЛЕННЯ АФРИКИ

Природні умови

   Для рельєфу материка характерні величезні плато та плоскогір’я, які займають близько 90 % площі. Невисокі гори лежать лише на крайній півночі та крайньому півдні континенту. Кліматичні умови Африки характеризуються високими температурами. Близько 40 % території займають савани з тривалим сухим сезоном, близько 1/3 площі – пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі). В екваторіальній смузі за надмірного зволоження сформувалися вологі екваторіальні ліси.

Мінеральні ресурси

     Регіон посідає провідні місця в світі за покладами багатьох видів мінеральних ресурсів. Вони зазвичай вирізняються високою якістю та низькою собівартістю видобутку.

   З паливних ресурсів вирізняються запаси нафти та природного газу. За їх покладами Африка поступається Азії та Америці. Особливе значення мають відкриті у середині ХХ ст. басейни: Сахарський (Лівія, Алжир, Єгипет) та Гвінейської затоки (Нігерія, Ангола, Габон ).

   Понад 90 % запасів кам’яного вугілля Африки сконцентровано в південній частині материка. Так, близько 80 % покладів припадає на ПАР, решта 10 % – на Зімбабве. ПАР посідає 5-те місце у світі за покладами кам’яного вугілля. Там сконцентровано понад 10 % його світових запасів, у т. ч. антрацитів.

    Рудні ресурси континенту переважно пов’язані з виходами кристалічних порід фундаменту давньої платформи на поверхню. Так, великими запасами залізних та марганцевих руд вирізняються ПАР та країни Гвінейської затоки. Промислові поклади уранових руд відомі в ПАР (10 % світових запасів), Намібії, Нігері. Величезними покладами алюмінієвих руд відомі країни Гвінейської затоки (Гвінея, Гана, Сьєрра-Леоне). В надрах ПАР зосереджено близько 60 % світових покладів золота. До системи розломів земної кори на сході материка приурочено великі поклади мідних руд (ДРК, Замбія), що їх називають Мідним поясом Африки. Крім міді ці руди містять кобальт, свинець, цинк, уран. Запаси олов’яних руд відомі в ДРК та Нігерії, поліметалічних руд – у ПАР, Марокко та Тунісі, хромових руд – у ПАР та Зімбабве.

    З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські алмази, як технічні, так і ювелірні. За їх покладами вирізняється ДРК, яка дає 30 % технічних алмазів світу. Якісними ювелірними алмазами відома ПАР (20 % світових покладів). Значне місце посідає видобування алмазів у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані.  «Коморою фосфоритів» називають Марокко, в якому сконцентровано близько 70 % їх світових запасів. Цю цінну хімічну сировину також знайдено в Тунісі, Алжирі, Того.

  Серед африканських країн бідними на мінеральні ресурси вважаються Чад, Судан, Центрально-Африканська Республіка та ряд інших країн.

   Якщо в минулому Африканський континент був традиційною зоною політичних та економічних інтересів Франції та Великої Британії, то згодом до них приєдналися США, а в останні роки, – Китай та Індія, зростаюча економіка яких потребує значних обсягів природних ресурсів. Так, Китай уже захопив африканський ринок збуту товарів і послуг, витіснивши звідти США і значно послабивши позиції Франції.

Водні ресурси

    В Африці водні ресурси розподілено вкрай нерівномірно. Великі площі пустель і саван відчувають нестачу води. Там річки не мають постійного стоку, а основним джерелом водопостачання є підземні води. Водночас найбільші африканські річки розташовані в західній та центральній частинах материка. Це такі річки, як Ніл, Конго, Замбезі, Нігер, Оранжева. Починає розвиватися гідротехнічне будівництво. Зведено тисячі дамб і водосховищ. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки на 1,5 %. На материку є великі озера: Вікторія, Танганьїка, Ньяса.

Земельні ресурси

  В Африці земельні ресурси достатньо обмежені. Хоча під розорювання придатна 1/3 ґрунтів, використовується для цих потреб лише 7 % земель. Це пов’язано з нестачею води та великими просторами пустель. Окрім того, значні території зайнято лісами. Значна частина ґрунтів зазнає вітрової та водної ерозії.

    У більшості субрегіонів Африки частка орних земель у структурі земельного фонду менша за середньосвітовий показник. У Північній та Центральній Африці частка становить лише 4 – 5 %, в Південній – близько 6 %, в Східній – 8,5 % і лише в Західній Африці сягає 11 %. Найбільш родючі коричневі ґрунти розміщені на крайньому Півдні та Півночі Африки. У зоні саван родючі червоно-бурі ґрунти через недосконалі форми їх обробітку зазнають спустелення. Родючі алювіальні ґрунти трапляються вздовж річок.

Лісові ресурси

    Африка має 17 % усіх лісових масивів планети. Ліси концентруються переважно в екваторіальній частині Африки в зоні гілей (вологих екваторіальних лісів). Запасами лісових ресурсів вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Кот-д’Івуар. Нині загрозливих масштабів набуло знеліснення африканської гілеї через надмірне її вирубування заради цінних порід деревини та для очищення територій під орні землі. Окрім того, донині 80 % енергії у країнах Західної та Центральної Африки добувають завдяки спалюванню дров, а на півдні цей показник сягає 70 %. Лісовідновлення та поширення заповідних зон поки не дають очікуваних результатів, і ліси Африки перебувають під загрозою зникнення.

Рекреаційні ресурси

     Своїми природно-рекреаційними та культурно- історичними ресурсами відомі країни Північної Африки. Це морські узбережжя Червоного та Середземного морів, культурні пам’ятки світового значення Єгипту, Марокко, Тунісу. Ряд острівних країн приваблюють туристів своїми пляжами, круїзами на яхтах, дайвінгом, океанічною риболовлею, екотуризмом. Це Сейшельські Острови, Маврикій, Кабо-Верде. В Африці створено численні національні парки, відомі унікальними краєвидами, екзотичними тваринами та рослинами. Передусім це стосується Кенії, в якій існує близько 60 національних парків. Найбільший з них Тсаво, частиною якого є вулкан Кіліманджаро. Прибутки від міжнародного туризму в Кенії поступаються лише експорту кави. Найбільш масштабні та цікаві сафарі проходять саме там і в Танзанії з її національними парками Серенгеті та Нгоронгоро.

Населення

Загальними рисами населення Африканського регіону є дещо спадаючий «демографічний вибух», велике етнічне розмаїття та переважання сільського населення. До європейської колонізації в Африці проживало понад 20 % населення планети. Проте із середини ХХ ст. помітно знизилася смертність і почалося стрімке зростання населення.

    Для демографічної ситуації більшості африканських країн характерний ІІ тип відтворення з дуже високими показниками народжуваності  – 31,12  осіб/тис.  Завдяки тому, що в останнє десятиліття в Африці значно поліпшилися соціально-економічні умови життя, зокрема рівень медичного обслуговування, значно зменшилися показники смертності й нині становлять 9,16  осіб/тис. Скоротилася дитяча смертність. Залишається високим рівень смертності від інфекційних захворювань, зокрема від СНІДу. В деяких африканських державах (Лесото, Замбія, Зімбабве, ПАР) носієм ВІЛ є кожна 5-та особа. В Африці найвищі у світі показники природного приросту – 21,96  осіб/тис. За темпами приросту населення Африки випереджає всі інші регіони світу.

 Статево-вікова піраміда Африканського регіону має типові ознаки зростаючого типу. Характерні дуже велика частка дітей (понад 40 %) та незначна – людей літнього віку (3 – 5 %). Середня тривалість життя людей невелика: 61,14  року. Все це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність є незначною. Людей працездатного віку в країні близько 50 %. Рівень безробіття дуже високий: в деяких країнах до 40 %.

    Більшості країн Африки притаманне негативне сальдо міграції. Значні потоки емігрантів прямують до країн Європи (особливо до Франції та Великої Британії) та Західної Азії (з арабських країн). Всередині регіону населення з найменш розвинутих країн переїжджає до країн з розвинутою промисловістю, зокрема до ПАР, Алжиру, Нігерії.

  Расова та національна структура населення Африки дуже складна. За її особливостями значно різняться Північна та Тропічна Африка. На півночі регіону живуть представники європеоїдної раси – араби, бербери, туареги.

     У Тропічній Африці, на південь від Сахари, поширені численні негроїдні народи, які говорять мовами трьох різних мовних сімей. Лише на крайньому південному заході ПАР є представники європеоїдної раси – бури (африканери) – нащадки переселенців з Нідерландів.

     Африка забезпечена дешевими трудовими ресурсами низької кваліфікації. Регіон посідає останнє місце у світі за рівнем писемності: близько 40 % населення є неписьменним. Там приблизно 80 % населення позбавлено медичної допомоги, понад 70 % перебуває за межею бідності, найнижчий рівень науково-технічного розвитку.

Система розселення

Незважаючи на стрімке зростання кількості населення Африки, його середня густота мала – 39,6 осіб/км². На величезних просторах пустель та вологих екваторіальних лісів цей показник знижується менш ніж до 1 особи/км². Найгустіше заселено долину Нілу (400 – 700 осіб/км²), невеликі острови (150 – 500 осіб/км²) та деякі морські узбережжя. Серед країн найбільшу густоту населення має острівна держава Маврикій (650 осіб/км²), найнижчу – Намібія (3 особи/км²).

Урбанізаційні процеси

   За рівнем урбанізації Африка поступається всім іншим регіонам світу. Її середній показник становить 43,5 %. Однак темпи урбанізації в регіоні найвищі. Якщо на початку 90-х  років минулого століття 2/3 африканців жили в сільській місцевості, то до 2025 р. понад половину людей житиме в містах, а до 2030 р. кількість нинішніх городян подвоїться. Основною причиною «міського вибуху» є жебрацькі умови життя на селі.

    Африка має найменші показники, що характеризують економічний розвиток міст. Через те для багатьох африканських країн характерна хибна урбанізація, за якої притік міського населення значно випереджає розвиток міської інфраструктури та промислових підприємств, що не сприяє підвищенню рівня добробуту містян. При цьому в промисловому розвитку країн зазвичай домінує одно місто, яке водночас є столицею, а часто й великим портом. Околиці величезних міст перетворюються на перенаселені нетрі. В Африці їх називають «бідонвілями». В них немає доріг, вуличного освітлення, водогону, каналізації, утилізації побутових відходів. Оскільки вік понад 40 % африканців менший за 15 років, ці квартали перетворилися на неконтрольовані місцевими органами влади перенаселені безробітної молоддю території, що підживлює злочинність, наркоторгівлю, зміцнює зв’язки з транснаціональними організованими злочинними групами та екстремістами, сприяє поширенню інфекційних хвороб, підсилює політичну нестабільність.

     Найбільш урбанізованими є арабські країни Північної Африки: Лівія (78,4 %), Алжир (70,1 %), Туніс (66,6 %). Там переважає давно сформований тип арабського міста з традиційними для нього центром (мединою) та критими базарами, що їх у XIX – XX ст. було доповнено кварталами європейської забудови. Для Тропічної Африки характерний найнижчий рівень урбанізації, зокрема для східної частини континенту: Бурунді (11,8 %), Уганда (15,8 %), Ефіопія (19 %), а також сахарських країн: Нігер (18,5 %), Чад (22,3 %). Багато міст Тропічної Африки вирізняються надзвичайною скупченістю населення. У них значна частка жителів зайнята в сільському господарстві, що робить їх подібними до великих сіл. Квартали розкоші в них чергуються з перенаселеними, позбавленими елементарних вигод районами. У матеріальному вигляді міст Південної Африки відображено як африканські, так і європейські риси, а соціальні контрасти залишаються дуже відчутними.

   Нині в Африці є 36 міст-мільйонерів. Переважно це промислові центри. Найбільші з них – Каїр (10,2 млн осіб), Кіншаса (9,5 млн осіб), Лагос (7,9 млн осіб), Луанда (5,2 млн осіб), Александрія (4,5 млн осіб), Йоганнесбург (4,4 млн осіб), Кано (3,8 млн осіб), Абіджан (3,8 млн осіб), Гіза (3,4 млн осіб), Кейптаун (3,4 млн осіб), Касабланка (3,4 млн осіб), Аддис-Абеба (3,3 млн осіб), Найробі (3,1 млн осіб).

    Навколо великих міст сформувалися великі міські агломерації. Найбільшими серед них є агломерації Каїру (16,2 млн осіб), Лагосу (13,4 млн осіб), Кіншаси (11,9 млн осіб), Йоганнесбург – Екурхулені (11,9 млн осіб), Луанди (7,3 млн осіб), Найробі (5,5 млн осіб), Хартуму (5,3 млн осіб).

      До категорії світових міст в Африці відносять Йоганнесбург і Кейптаун (ПАР), Каїр (Єгипет), Порт-Луї (Маврикій), Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Найробі (Кенія), Туніс (Туніс).

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН АФРИКИ

Особливості сучасного розвитку країн Африки

     Важливе місце в економіці належить іноземному капіталу. Валова продукція іноземних і спільних підприємств формує близько половини ВВП. Основні обсяги іноземного капіталу вкладено переважно у видобуток корисних копалин у національних економіках ПАР, Нігерії, Габону, Лівії, ДРК. У виробничій структурі переважають малоефективне, часто монокультурне сільське господарство, лісове та рибне господарство, добувна промисловість.

     Для просторової організації економіки африканських країн характерні невеликі окремі осередки промисловості та високопродуктивного сільського господарства на тлі величезних площ малоефективного дрібнотоварного виробництва. Від порівняно розвинутих районів, де виробляють експортну продукцію, прокладено дороги до узбережжя в райони великих портів, звідки продукцію вивозять на світовий ринок.

Первинний сектор економіки

   Провідне значення в економіці африканських країн має первинний сектор економіки, зокрема сільське, лісове та рибне господарства, а також добувна промисловість. Серед усіх регіонів світу Африка вирізняється переважанням  традиційних видів природокористування.

Сільське господарство

 В Африці склалися три основні системи сільського господарства. Перша – землеробська, що ґрунтується на природній родючості ґрунту. В ній зайнято третину селян, які вирощують продукцію лише для власного споживання. Більшість господарств дрібні, натуральні або напівнатуральні, техніка та агротехніка примітивні. Найпоширеніше знаряддя праці – мотика. Господарства дуже залежать від природних умов. Надмірне зволоження та повені в сезон дощів, суховії у період посухи, нашестя комах – усе це різко зменшує врожаї.

     Друга система – землеробська, що використовує штучну підтримку родючості ґрунтів. Це плантаційне господарство з використанням найманої робочої сили, яке вирощує експортні культури та є основним постачальником іноземної валюти у бюджети країн.

  Третя система сільського господарства – екстенсивно-скотарська, яка переважає в країнах Східної Африки.

    У рослинництві для власного споживання культивують зернові культури (просо, сорго, кукурудзу) та тропічні коренеплоди (маніок, ямс, таро, батат).

Головний «хліб» екваторіальної поясу – банани. Високотоварний сектор склався в період колоніалізму й вирощує експортні технічні культури. Основними з них є какао (понад половину виробництва какао-бобів світу), кава та арахіс. Розміщення технічних культур має чітку зональну спеціалізацію. В екваторіальному поясі культивують какао (Кот-д’Івуар – 29 % світу, Гана – 12 %, Нігерія), олійну пальму (Бенін, Нігерія) та гевею (Нігерія). На межі екваторіального та субекваторіального поясів вирощують каву (Ефіопія, Уганда, Кот-д’Івуар, Ангола). В субекваторіальному поясі розміщені плантації арахісу (Нігерія, Судан, Сенегал, Гамбія), бавовнику (Єгипет, Судан, Танзанія), цукрової тростини (Судан, Мозамбік, Маврикій), тютюну (Зімбабве, Малаві), чаю (Кенія, Малаві, Уганда, Мозамбік), сизалю (Танзанія, Кенія). Тропічний пояс освоєний мало. Там розвинуто землеробство в оазисах, де вирощують фінікову пальму. Для крайніх північних та південних субтропічних частин Африки важливе значення мають виноградарство та садівництво. Експортом цитрусових вирізняються Єгипет, Марокко, ПАР.

     Низькопродуктивним є тваринництво Африки, що розвивається на сезонних пасовищах. Переважають кочове, напівкочове та відгонно-пасовищне тваринництво. В саванах розводять велику рогату худобу, в напівпустелях і горах – овець та кіз, у пустелях кочівники-бедуїни випасають верблюдів. Головною продукцією тваринництва є шкіри, вовна, мохер.

Лісове та рибне господарства

   Африканський регіон постачає на світовий ринок деревину екваторіального лісу. Заготівлю її ведуть іноземні або змішані компанії. Район їхньої дії – прибережні країни Західної та Центральної Африки: Кот-д’Івуар, Камерун, Габон, Конго. Головними з них є червоне дерево (використовується для оздоблювальних та столярних робіт, виробництва фанери) та ебенове дерево (для підводних конструкцій, будівництва, машинобудування). У більшості випадків лісове господарство задовольняє місцеві потреби, передусім у паливі. Крім того, займаються збиранням дикорослої кави та дикого меду. В ряді країн доглядають за дикорослою гевеєю заради одержання каучуку.

    У субтропічних лісах Північної Африки заготовляють кору коркового дуба, що є однією зі статей експорту країн субрегіону.

 Головна зона африканського морського рибальства – атлантичний континентальний шельф, особливо в його південній та північній частинах. Риболовний флот та рибоконсервні заводи мають Єгипет, Марокко, Нігерія, ПАР, Намібія. Риба, що зазнала промислової обробки, йде на експорт.

Добувна промисловість

     У промисловому виробництві Африки переважає добувна промисловість. У цій сфері діють великі міжнародні концерни. Серед них найвідомішою є компанія De Beers, що контролює видобуток та збут алмазів. Найбільшою є роль Африки в постачанні на світовий ринок марганцю, хрому, кобальту, ванадію, золота, платини та алмазів. Досить великим є також експорт урану, міді, бокситів, фосфоритів, залізних руд і вугілля.

     Ряд країн Африки є значними виробниками сирої нафти та природного газу, що експортують в країни Європи та США. Членами організації країн-експортерів нафти ОПЕК є Нігерія, Алжир, Лівія, Габон та Ангола. В роботі Форуму країн-експортерів газу (ФКЕГ) беруть участь Алжир, Нігерія, Єгипет, Лівія та Екваторіальна Гвінея.

    Експорт нафти та природного газу з країн Африки не перевищує 10 % їх світового експорту, але за вартістю – це 70 % всього товарного експорту з регіону. Відносна обмеженість запасів нафти та природного газу африканських країн спонукає до прискореного розвитку промисловості з їх переробки.

    В Африці налагоджений видобуток рудної сировини. Видобутком залізних, марганцевих, хромових руд, платини та золота вирізняється ПАР, мідних руд – Замбія та ДРК, бокситів – Гвінея та Гана. З нерудної сировини налагоджений видобуток світового значення алмазів у Ботсвані, Анголі, ПАР та ДРК; фосфоритів – у Марокко, Того та Тунісі.

Вторинний сектор економіки

   В Африці склалися промислові виробництва з трьома різними формами діяльності.

Перші – займаються первинною переробкою експортної сільськогосподарської сировини: какао-бобів, кави, очищенням бавовнику, виробництвом олії, цукру, соків, вина. Вони поширені у багатьох країнах.

Другі – виробляють споживчі товари для місцевого населення: кустарне виробництво тканин, харчових напівфабрикатів, напоїв. У країнах Північної Африки та ПАР працюють фабрики та заводи з виробництва тканин та харчових продуктів.

Треті – виробництва важкої промисловості та новітні виробництва. Вони представлені лише в окремих країнах, де є родовища відповідної сировини. Зокрема, в ПАР, країнах Північної Африки, Замбії, Зімбабве, ДРК, Нігерії, Гані.

Електроенергетика

  Користується електроенергією лише третина африканців. Обсяг споживання електроенергії в Африці у 5 разів менший, ніж середній показник у країнах, що розвиваються, та у 8 разів менший від середньосвітового рівня.

    Близько 2/3 електроенергії у регіоні дають гідроелектростанції. Для деяких країн основним джерелом електроенергії є ТЕС. Для їх роботи в Алжирі, Лівії, Єгипті використовують нафтопродукти, а в ПАР – кам’яне вугілля. У ПАР працює перша в Африці атомна електростанція. Країни, що розташовані південніше від Сахари, для приготування їжі та обігрівання будинків часто використовують деревину та сільськогосподарські відходи. Найбільше електроенергії серед країн регіону одержують у ПАР, Єгипті та Алжирі.

      Африку вважають досить перспективною щодо використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ): енергії вітру, сонця, геотермальних джерела. У Північній Африці розпочала роботу комбінована газово-сонячна електростанція Abener. На Єгипет, Марокко та Туніс припадає 85 % вітрового потенціалу Африки та Близького Сходу. В країнах Тропічної Африки обсяг інвестицій в енергетику є вкрай низьким. Там лише планують використовувати енергію вітру. В Кенії уже працює геотермальна електростанція Olkaria.

Металургія

    В окремих країнах помітного розвитку набула металургійна промисловість. Чорна металургія повного циклу представлена лише у ПАР (23-тє місце в світі, виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Також в Африці працює близько 40 переробних підприємств.

   Кольорова металургія є одним з найважливіших виробництв у країнах, що багаті на руди кольорових металів. Так, за фінансової підтримки високорозвинутих країн працюють заводи з виробництва міді у ДРК (7-ме місце в світі), Замбії (8-ме місце в світі), ПАР; алюмінію – в ПАР (13-те місце), Єгипті, Камеруні, Гані; свинцю та цинку – в Намібії (9-те місце в світі за виробництвом цинку), Марокко, Тунісі; олова – в Нігерії; кобальту – ДРК (1-ше місце).

Машинобудування

   Багатопрофільне машинобудування посіло чільне місце лише в національній економіці ПАР. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна.

Хімічна промисловість

 Виробнича структура хімічної промисловості африканських країн характеризується значною часткою нафтохімії. Найбільші потужності хімічних виробництв мають ПАР та Нігерія. Особливе значення має синтез мінеральних добрив. Так, за виробництвом азотних добрив вирізняється Єгипет (8-ме місце в світі), фосфатних добрив – Марокко (3-тє місце в світі). У Замбії, ДРК, ПАР, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості також вирізняються Алжир, Туніс, Лівія.

Текстильна промисловість

     На текстильних підприємствах зайнято третину всіх працюючих в обробній промисловості Африки. Головною є бавовняна промисловість, що забезпечена власною сировиною. Головні її потужності сконцентровано у Єгипті. Бавовняні фабрики працюють також у Судані, Нігерії, Сенегалі, Уганді, Кенії, Марокко, ПАР.

Харчова промисловість

     Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. На її підприємствах зайнято чверть усіх працюючих в обробній промисловості. Основними виробництвами харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олії), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.

Особливості розміщення промислових районів в Африці

    Найбільший з промислових районів Африки – Південний, у межах ПАР, Зімбабве та Ботсвани. Там видобувають майже усі види рудних і нерудних ресурсів, кам’яне вугілля. Розвинуті різноманітні виробництва важкої, легкої та харчової промисловості.

    Другим є Конго-Замбійський промисловий район, через який проходить «Мідний пояс» з родовищами високоякісної мідної руди, а також супутніх руд кольорових металів: кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла.

      На основі родовищ нафти та руд металів (заліза, марганцю, алюмінію) склався Західногвінейський промисловий район. Окрім експорту сировини там формуються центри її переробки: виробництво глинозему, кольорова металургія, хімічна промисловість.

     Три промислові райони склалися у Північній Африці: Єгипетський, Алжирсько-Лівійський у Сахарі та район Атлаських гір на півночі Марокко та Алжиру. Перший з них, Єгипетський, сформувався на основі родовищ нафти, природного газу, руд і фосфоритів, а також трудових ресурсів. Там розвинуто металургію, машинобудування, хімічну, текстильну (бавовняну) та харчову промисловість. Алжирсько-Лівійський промисловий район виник на базі великих нафтогазових родовищ Сахарського басейну. Його основною спеціалізацією є нафтопереробка та хімічна промисловість. Промисловий район Атлаських гір вирізняється покладами руд металів і найбільшими у світі запасами фосфоритів. На їх основі розвинуто хімічну промисловість та металургію.

Третинний сектор економіки:

особливості становлення й закономірності розміщення

     Ринок послуг почав формуватися в Африці у другій половині 90-х рр. ХХ ст. Якщо наприкінці ХХ ст. послуги забезпечували близько 35 % ВВП регіону, то нині їх частка зросла до 58 %.

   Достатньо високою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Північної Африки – 42,3 %, а в Тунісі, Марокко, Єгипті – понад половину. Найвищими темпами там розвиваються туристичні й транспортні послуги, роздрібна інтернет-торгівля, інформаційні технології.

      Найнижчою є частка сфери послуг у структурі ВВП країн Центральної Африки – 34,3 %. Через низький рівень життя спостерігається вкрай низький попит на послуги. Найвища частка сфери послуг у структурі ВВП спостерігається в країнах Південної Африки – 53,8 %. Найважливішим джерелом державних прибутків є міжнародний туризм, зокрема в ПАР та Зімбабаве.

Транспорт

     Транспортна інфраструктура Африки в основному складалася в колоніальний період і була орієнтована на обслуговування економічних і геополітичних інтересів країн-метрополій. Фактично в регіоні немає сучасної транспортної мережі. В багатьох країнах велика роль належить гужовому та в’ючному транспорту, а в районах поширення мухи цеце часто використовують працю носіїв.

   Переважна більшість залізничних та автомобільних магістралей з’єднують райони розробки родовищ корисних копалин, орієнтованих на експорт промислових та сільськогосподарських виробництв, найбільших адміністративних центрів з портами. Найкраще транспортна мережа розвинута в ПАР, Зімбабве, Єгипті та прибережних частинах країн Північної Африки.

   Більшу половину вантажопотоків у межах материка забезпечує залізничний транспорт. Але він має низький рівень технічного оснащення, різну ширину колій. Найбільшими темпами розвиваються автомобільний та трубопровідний транспорт. Газопроводи з Алжиру в Європу мають міжконтинентальний характер. У Тропічній Африці донині велика транспортна роль належить річкам. Більшість зовнішніх перевезень здійснює морський транспорт. Великими морськими портами є Александрія та Порт-Саїд (Єгипет), Танжер та Касабланка (Марокко), Лагос (Нігерія), Дакар (Сенегал), Момбаса (Кенія), Дар-ес-Салам (Танзанія), Річардс-Бей, Дурбан та Кейптаун (ПАР). В Африці є близько 300 аеродромів. Найбільші з них у Каїрі (Єгипет), Рабаті (Марокко), Дакарі (Сенегал), Лагосі (Нігерія), Найробі (Кенія), Йоганнесбурзі (ПАР). Величезне значення для світових морських перевезень має Суецький канал на території Єгипту.

Туристичні райони

   Число туристів, які відвідують Африку, і надходження від них, дуже малі й становлять відповідно 4 % і 2 % загальносвітових. Туристів насторожують спекотний клімат, тропічні хвороби, злидні, політична нестабільність, відсутність розвинутої транспортної та туристичної інфраструктури.

   Територія Африки лежить у межах двох рекреаційно-туристичних регіонів світу, що різняться за природними та історико-культурними особливостями: Арабський світ (країни Північної Африки) та Африка (країни усіх інших субрегіонів). Останнім часом у туристичному бізнесі стрімко зростає роль Арабського світу. Там активно розвиваються пляжний та діловий туризм. Окрім того, підвищується інтерес до пізнавального туризму країн з багатою історією. Найбільш популярними туристичними країнами з африканського Арабського світу є Єгипет, Туніс та Марокко.

  Роль рекреаційно-туристичного регіону Африка поки що незначна. Проте особливо популярним у цьому регіоні є африканське сафарі – автомобільні мандрівки саваною з метою ознайомлення з дикою природою. Найвідоміші сафарі – в межах національних парків Кенії, Танзанії, Уганди, Ефіопії.

     Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Африки. Особливості їх участі в міжнародному поділі праці

   Економіко-географічне положення, а також природні, історичні, етнічні та соціально-економічні відмінності визначають особливості участі субрегіонів Африки в міжнародному поділі праці.

    Північна Африка – найбільший за площею та часткою ВВП серед субрегіонів Африки. Субрегіон переважно розташований у субтропічних широтах, що визначає спеціалізацію сільського господарства на виробництві оливок, цитрусових, винограду, бавовнику. Арабські народи Північної Африки мають багаті традиції в ремісництві, зрошуваному землеробстві, кочовому тваринництві, самобутню культуру. Промислова спеціалізація субрегіону пов’язана з видобуванням нафти, природного газу, фосфоритів, руд металів та їх переробкою. Північна Африка – один з регіонів міжнародного туризму, що швидко розвивається.

   Західна Африка – другий серед субрегіонів Африки за часткою ВВП. Там надзвичайно різноманітні природні умови та найбільш строкатий етнічний склад населення. Спеціалізацію субрегіону визначають сільське господарство, яке представлене виробництвом товарних (какао-боби, кава, олійна пальма) та споживчих культур; лісове господарство; видобування та первинна переробка мінеральної сировини: нафти, природного газу, руд металів.

   Найменшою часткою ВВП з-поміж субрегіонів вирізняється Центральна Африка. Там сформувався однорідний етнічний склад населення (народи банту). Мінеральні ресурси найбільш різноманітні: нафта, природний газ, мідні руди, алмази. Провідною спеціалізацією субрегіону є лісове господарство та добувна промисловість.

    Східна Африка вирізняється найбільшою кількістю населення серед субрегіонів. Мінеральні багатства тут менш досліджено. Різноманітність природних ресурсів зумовлює господарську спеціалізацію субрегіону. У міжнародному поділі праці Східна Африка відома сільським господарством, металургією, екологічним та пригодницьким туризмом.

   Південна Африка – найбільш віддалений від Європи, Америки та Азії субрегіон, але з широким виходом до важливих міжнародних морських шляхів. Економічним осередком субрегіону є багатопрофільне господарство ПАР, що відоме розвитком добувної й обробної промисловості, сільського господарства, сфери послуг.

Зв’язки України з країнами Африки

  Важливість Африканського континенту для України зумовлюється його великими природними багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, особливо в аграрній сфері. Серед експортованих країнами товарів великий інтерес для України становлять традиційні види африканських аграрних культур: какао-боби, кава, чай, арахіс, банани, оливки, цитрусові, бавовна, свіжі овочі, шкіряна сировина, рибна продукція, цінні породи деревини.

   Африканські країни зацікавлені у виході на український ринок із такими актуальними для України товарами, як мінеральна сировина (нафта, природний газ, боксити), окремі види продукції обробної промисловості (взуття, тканини, готовий одяг, вироби із шкіри, деякі види продукції хімічної промисловості).

   Країни півдня Африки відчувають потребу у вантажних авіаційних перевезеннях. Видається перспективним використання на умовах лізингу української вітчизняної авіатехніки, зокрема літаків АН. Україна може запропонувати країнам Африки допомогу в будівництві гребель і водосховищ, штучних зрошувальних систем, геологорозвідувальні роботи з метою виявлення підземних вод, інженерні роботи, поставки будівельної й сільськогосподарської техніки та обладнання, допомогу кваліфікованих фахівців. Освоєння африканського ринку означатиме для українських підприємців вихід на один із найбільших споживчих ринків світу. Африканські держави відчувають потребу в українських інвестиціях, машинах, устаткуванні, чорних металах, різноманітних послугах. Основними споживачами українських товарів є Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс. 

ЄГИПЕТ

Офіційна назва – Арабська Республіка Єгипет

Склад території – 29 губернаторств (мухафаз)

Член міжнародних організацій – ООН, Ліга арабських держав (ЛАД)

Офіційна мова – арабська

Релігія – мусульманство (іслам)

Столиця - Каїр

Площа країни - 1001,5 тис. км²

Кількість населення (на 2017 р.) - 95,6 млн. чол.

Форма правління - змішана республіка

Адміністративний устрій - унітарна держава

Тип країни - країна, що розвивається, країна великого потенціалу

Місце країни у світі та регіоні

    Єгипет – батьківщина однієї із найдавніших цивілізацій світу, країна, якою проходять важливі торговельні шляхи між багатою капіталом Європою та багатою ресурсами Азією. За розміром ВВП Єгипет – у третьому десятку країн світу, а за ВВП на душу населення – у другій сотні. Проте серед африканських країн Єгипет посідає помітне місце. За розміром ВВП він поступається лише нафтодобувній країні Нігерії. Збройні сили Єгипту є найбільшими в Африканському регіоні та одними з найбільших у світі. Не будучи членом НАТО, Єгипет залишається військовим і стратегічним партнером цієї військово-політичної організації.

     Сучасний Єгипет – країна, що розвивається з індустріальним типом економіки. Місце Єгипту в міжнародному поділі праці визначають такі чинники економіки.

Економіко-географічне положення

     Єгипет розташований у Північній Африці. Він має унікальне ЕГП, адже лежить на межі двох материків та двох частин світу. Більша частина території Єгипту географічно розташована в Африці, менша (північно-східна)  – на Синайському півострові в Азії. Країна на півночі омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному сході – Червоного моря Індійського океану.

     Моря сполучені збудованим у другій половині ХІХ ст. Суецьким каналом, що скоротив морський шлях кораблів з Європи до країн Азії, Східної Африки та Австралії на 8 тис. км. Найбільшим морським портом в країні є Александрія, що розташований на березі Середземного моря.

    Єгипет межує з трьома країнами. З них дві – арабські країни Північної Африки, які належить до країн що розвиваються та є союзниками Єгипту у Лізі арабських держав (ЛАД): Лівією – на заході, Суданом – на півдні. В своїй азійській частині на північному сході Єгипет має спільні кордони з високорозвинутою державою Ізраїлем та частиною Палестинської автономії – Сектором Газа.

Геополітичне положення

     Єгипет є політико-географічним мостом між Північною Африкою та Західною Азією. Цим визначається його важлива геополітична роль як трансконтинентальної країни, яка ще з найдавніших часів була вкрай важливим осередком для народів Близького Сходу, Африки та Європи. Нині зовнішня політика Єгипту діє за принципом помірного нейтралітету. Столиця країни Каїр завжди лежав на перехресті регіональних торгових шляхів і культурних сплетінь протягом багатьох століть. Потужний інтелектуальний потенціал і значний вплив ісламу перетворили столицю Єгипту на центр соціального і культурного розвитку всього арабськомовного світу. У Каїрі розміщується штаб-квартира Ліги арабських держав. Генерального секретаря цієї організації традиційно обирають з числа єгипетських лідерів. Єгипет був першою мусульманською державою, що в  1979 р. встановила дипломатичні стосунки з Ізраїлем, надавши приклад встановлення політичного порозуміння в такому складному регіоні світу. Через це на вісім років було призупинено членство Єгипту в ЛАД.

Природно-ресурсний потенціал

   Природні умови більшої частини країни складні для освоєння. Через посушливий клімат 95 % країни вкрито пустелями з поодинокими оазисами. Ці пустелі ще за часів Стародавнього Єгипту захищали королівства фараонів від західної загрози кочівників.

  Рельєф країни переважно рівнинний. Більшу частину території Єгипту займають плато з висотами 300 – 1000 м.

   Клімат Єгипту на північному узбережжі шириною 30 – 40 км субтропічний середземноморський з жарким сухим літом та м’якою дощовою зимою. Сезон дощів триває з жовтня по березень. Випадає близько 400 мм опадів на рік. Але на більшій частині території країни клімат тропічний континентальний з різкими добовими коливаннями температури: денні температури влітку сягають майже +50°С, а нічні опускаються до 0° ... +3°С. У зимові місяці температура повітря рідко опускається нижче від +20°С. Повітря дуже сухе, протягом року опадів вкрай мало: на південь від Каїру лише від 2 до 5 мм на рік, а в деяких районах бездощів’я триває роками. Сильні вітри спричиняють піщані й пилові бурі по всій території країни.

   У надрах Єгипту виявлений цілий ряд мінеральних ресурсів. Найбільше значення мають запаси нафти і природного газу. Серед країн Африки Єгипет посідає 5-те місце за запасами нафти та 3-тє на покладами газу. В країні є придатні для відкритої розробки запаси залізних руд осадового та метаморфічного походження. Знайдено значні запаси марганцевих руд на Синайському півострові. Є родовища руд урану, титану, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму. В Аравійській пустелі в корі вивітрювання є алюмінієві руди – нефелінові сієніти. З нерудних ресурсів Єгипет багатий на фосфорити, запаси яких є в кількох частинах країни й становлять 5,2 % від світових. Також є істотні запаси кухонної солі та будівельних матеріалів: вапняків, глини, мергелю. Всесвітньою популярністю користуються асуанські граніти.

  Практично усі поверхневі водні ресурси пов’язані з Нілом. Рівень води в річці сильно коливається протягом року. На диво, під час літньої спеки Ніл виходить з берегів (пригадайте, з чим це пов’язано). Родючий мул дає змогу щороку збирати високі врожаї. У зимовий сезон Ніл міліє.

   Багато територій Єгипту позбавлено ґрунтового покриву. На заході країни панують рухливі й мало закріплені піски та кам’янисті поверхні. Там, де випадає хоч невелика кількість опадів і зростає бідна рослинність, формуються скелетні ґрунти. Найбільш родючими є алювіальні ґрунти долини Нілу та болотно-лучні в його дельті. Природна рослинність цих територій витіснена антропогенною: посівами зернових культур, бавовнику, плантаціями фінікової пальми. В цілому культивована площа становить лише 2,6 % від загальної площі країни.

  Ще з початку ХІХ ст. зріс інтерес до єгиптології. Основні пам’ятки єгипетської архітектури та історії зосереджено уздовж Нілу. Морські узбережжя з чудовими піщаними пляжами, теплим протягом року кліматом, мальовничими краєвидами, фантастичним підводним світом стали підґрунтям для розвитку оздоровчого туризму.

Працересурсний потенціал

      Кількість населення Єгипту стабільно збільшується. Для країни характерний ІІ тип відтворення населення. З середини 60-х  рр. ХХ ст. в країні проводилася демографічна політика, спрямована на обмеження народжуваності. Хоча її показник зменшився в 1,5 ра за, але й досі залишається дуже високим  – 30,3 осіб/тис. Завдяки поліпшенню медичного обслуговування у 4 рази знизилася смертність. Нині її рівень є одним з найнижчих в Африці  – 4,7 осіб/тис. Природний приріст  – 25,6 осіб/тис. На одну жінку припадає 2,8  дитини. Населення Єгипту дуже молоде: його середній вік 23,8 року. Середня тривалість життя вища, ніж в інших африканських країнах: 73,7 року (2016 р.). Така демографічна ситуація вплинула на вікову структуру населення Єгипту та забезпеченість трудовими ресурсами.

      За межею бідності перебуває близько чверті населення країни. Через те для країни характерне негативне сальдо міграцій з незначним перевищенням кількості емігран тів над іммігрантами. Частина людей працездатного віку виїжджає до високорозвинутих країн Європи, водночас у Єгипті перебуває кілька десятків тисяч політичних біженців з Палестини, Судану, Сирії, Сомалі.

   Єгипет достатньо забезпечений трудовими ресурсами. Близько половини економічно активного населення зайнято у сфері послуг. Цей показник постійно зростає. Водночас значна частка працює в первинному секторі економіки: аграрному, лісовому та рибному господарстві. Рівень безробіття високий: близько 12 % працездатного населення. Уряд країни дбає про зростання рівня кваліфікації трудових ресурсів. Державні витрати на освіту становлять 3,8 % ВВП. Рівень писемності дорослого населення дорівнює 73,8 %.

   За національним складом населення Єгипет – однаціональна країна. Араби-єгиптяни становлять 99,6 %, переважна більшість яких – мусульмани. Іслам є державною релігією в країні. Серед національних меншин відомі бербери (мешкають в оазах), нубійці різних племінних груп (живуть уздовж Нілу на півдні країни), бедуїни арабських племен Синайського півострова та Аравійської пустелі. Офіційна мова Єгипту  – арабська. Місцева мова – коптська – збереглася завдяки літургійному використанню православною коптською церквою, послідовниками якої є близько 10 % єгиптян.

Система розселення

   Єгипет є найбільш густонаселеною країною Північної Африки. Середня густота населення становить 95,6 осіб/км². Приблизно 95 %  населення живе лише на 5,5 % загальної площі країни. Населення сконцентровано у вузькій долини Нілу, на узбережжях Червоного моря, Синайського півострова й навколо Суецького каналу. Там густота населення сягає 400 – 700 осіб/км². Найменше заселено південні пустельні райони, де є навіть «білі плями». Незначна частина населення проживає в оазах Лівійської пустелі, невеликих шахтарських містечках Аравійської пустелі, по берегах Середземного моря та курортних містечках на узбережжі Червоного моря. Частина населення досі ще веде кочовий спосіб життя.

           Рівень урбанізації середній  – 43,1 %, темпи урбанізації високі. В Єгипті існує понад 40 великих міст. У країні є 4 міста-мільйонери, з них 2 – міста- мультимільйонери. Столиця країни Каїр (10,2 млн осіб) є найбільшим містом Африки та Близького Сходу. Понад 1 млн населення також мають Александрія (4,5 млн осіб), Ель-Гіза (3,4 млн осіб) та Шубра-ель-Хейма (1,1 млн осіб). Навколо міст сформувалися міські агломерації. Найбільша з них Каїрська (16,2 млн осіб), до складу якої входять великі міста Шубра-ель-Хейма та Гіза. Другою за кількістю жителів міською агломерацією є Александрійська (4,9 млн осіб).

Особливості структури економіки країни, що розвивається

      Основи  сучасної єгипетської економіки було закладено ще у першій половині ХІХ ст. У той час почалося вирощування бавовнику на експорт, інтенсивне будівництво зрошувальних каналів, перших залізниць, модернізація портів. У першій половині ХХ ст. долучилася текстильна промисловість. У другій половині ХХ ст. однією з головних задач національного розвитку стала індустріалізація Єгипту. Сформувалися добувна промисловість, металургія, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. З’явилися автоскладальні та авіаскладальні заводи, виробництво вагонів та морських суден, верстатобудування. У 90-х рр. ХХ ст. почалося реформування економіки. Також відбулися лібералізація торгівлі, зниження ролі держави в сфері інвестиційної діяльності, інтеграція економіки Єгипту зі світовою економічною системою. Активно розвивається сфера послуг.

   Нині Єгипет – індустріальна держава. В країні створена змішана соціально-ринкова економіка за сильного впливу державного сектору. Темпи економічного зростання становлять близько 5 % на рік.

Види діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію країни

  У структурі ВВП Єгипту переважають третинний та вторинний сектори економіки. У вторинному секторі провідними є виробництва тканин, харчових продуктів, будівельних матеріалів, хімічних речовин. Країна повністю забезпечує внутрішні потреби в електроенергії завдяки використанню місцевої нафти, природного газу та гідроелектроенергії. На підприємствах широко використовується бездоменна металургія, для якої не потрібне імпортне коксівне вугілля. В останні роки виплавка сталі в країні дещо скоротилася. Підприємства не забезпечують повною мірою потреби країни у сталевому прокаті. У третинному секторі переважають міжнародний туризм та транспорт. Ще одна важлива сфера – телекомунікації. Основні комунікаційні центри розміщуються в Александрії, Каїрі, Суеці та пов’язані поміж собою цифровим кабелем. У первинному секторі переважають є видобування мінеральних ресурсів та сільське господарство.

Транспорт

    У міжнародних перевезеннях першочергове значення має морський транспорт, немає зручних бухт для облаштування морських портів. Окремі природні гавані є на узбережжі Червоного моря. Через те найбільші морські порти Єгипту лежать на Середземноморському узбережжі в штучно створених бухтах: Александрії та Порт-Саїді. Найбільшим портом на Червоному морі є Суец. Ефективно працює керований державною компанією Суецький канал. Прибутки від експлуатації каналу є другим після туризму джерелом наповнення бюджету Єгипту. Після відкриття у 2015 р. паралельного каналу був забезпечений двобічний рух кораблів. Нині Суецький канал забезпечує 7 % світового морського вантажообігу, відіграючи ключову роль у забезпеченні Європи близькосхідною нафтою.

    У країні існує найстаріша залізнична мережа Африки загальною протяжністю близько 6,7 тис. км, більша частина якої перебуває в незадовільному технічному стані. Завдяки сухому клімату можна без особливих витрат підтримувати автомобільну мережу, хоча автошляхів з твердим покриттям – лише третина. В Єгипті працює 83 аеропорти. Найбільші з них розміщуються в Каїрі (аеропорт-хаб), Луксорі, Шарм-ель-Шейху, Хургаді.

Міжнародний туризм

   Прибутки від туризму випередили надходження від видобутку та продажу нафти. Країну щорічно відвідують близько 10 млн іноземних туристів. Уряд країни спонукає своїх громадян до розвитку саме цієї сфери економіки, особливо на місцевому рівні серед представників середнього класу. Вкладаються кошти в розвиток туристичної інфраструктури: зведено сучасні автомагістралі, комфортабельні готелі, нічні клуби, аквапарки, швидкісні залізниці, сучасні аеропорти.

  Найпопулярніші курорти Єгипту оздоровчого (пляжного) спрямування розташовані на узбережжі Червоного моря: Хургада, Шарм-ель-Шейх, Нувейба, Ель-Гуна. Основні місця пізнавального туризму, що ознайомлюють з єгипетською давниною, це піраміди Гізи, Каїр, Луксор, Александрія, Синайські гори з горою Мойсея. Новим напрямом розвитку туристичної індустрії в Єгипті є відпочинок для туристів-мусульман (халяль-туризм). При цьому готелі пропонують меню без алкоголю та з відповідною їжею, окремі пляжі й басейни для чоловіків та жінок. На таких курортах оголошується час намазів (молитов), розваги організовано в рамках норм ісламу.

Видобування мінеральних ресурсів

  З початку ХХІ ст. в Єгипті динамічно розвивається гірничодобувна промисловість. Нині серед країн Африки Єгипет за видобутком нафти посідає 4-те місце, за видобутком газу – 3-тє. Зростає видобуток нафти у Лівійській пустелі та на Синайському півострові. Єгипет став експортером природних вуглеводнів в Йорданію, Ліван, Сирію, Туреччину. У східній часині Єгипту на узбережжі Червоного моря та на Синайському півострові видобувають рудну сировину. Зокрема, розвивається видобуток руд рідкісноземельного металу танталу за участі капіталу Австралії. Здійснюється розробка золота на трьох ділянках на узбережжі Червоного моря. Розробляються родовища мідних, залізних, марганцевих руд. З нерудної сировини в незначних обсягах розвивається видобуток фосфоритів на узбережжі Червоного моря та кухонної солі – в дельті Нілу.

Сільське господарство

    У виробничій структурі аграрного виробництва переважає рослинництво. Посівні площі лежать у долині та дельті Нілу, в Ель-Фаюмській оазі на півночі країни.

  Родючі алювіальні ґрунти та велика кількість тепла створюють надзвичайно сприятливі умови для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Водночас існує потреба у штучному зрошенні земель. Розвивається пустельне зрошувальне землеробство з використанням підземних вод. Основною експортною культурою є довговолокнистий бавовник. Частка країни у світовому виробництві бавовни становить 3 %. Єгипет – найбільш конкурентоспроможна держава у виробництві зернових (пшениці, рису, кукурудзи, бобових) і технічних культур (цукрової тростини). Деякі великі господарства спеціалізуються на вирощуванні овочів та фруктів. В оазисах доглядають за фініковою пальмою.

    Тваринництво має допоміжне значення. Майже в усіх господарствах розводять буйволів як тяглову силу для будівництва іригаційних споруджень та для одержання молока. Існує молочне поголів’я великої рогатої худоби. Крім того, розводять овець, кіз, домашню птицю (курей, голубів, гусей).

Характерні риси просторової організації господарства

     Зовнішня компактність території Єгипту є досить умовною. Через природні чинники господарство країни розміщене вкрай нерівномірно, що ускладнює керування ним. Основні господарські об’єкти тягнуться двома вузькими, не більш ніж 30 км, меридіональними смугами з півночі на південь й займають лише близько 5 % площі країни. Створення інфраструктури таких осередків потребує значно більших витрат. Перша смуга простягається від Середземноморського узбережжя уздовж обох берегів Нілу до м. Асуан. Це основний економічний осередок країни, де сконцентровано більшу частину сільського господарства та промисловості країни. Друга смуга розташована на західному узбережжі Червоного моря та на Синайському півострові. Там переважають добувна промисловість та туризм. Решта територій країни майже не заселена.

Зовнішні економічні зв’язки

   Політична нестабільність Близькосхідного регіону не позначається на розвитку зовнішніх економічних зв’язків Єгипту. Переважає експорт нафти та нафтопродуктів. Крім того, експортуються бавовняні тканини та сільськогосподарські культури: рис, картопля, фрукти та овочі. Основною продукцією імпорту є промислові вироби, харчові продукти, обладнання, лісоматеріали. Основними торговельними партнерами Єгипту є США, Китай, країни ЄС (зокрема, Італія, Іспанія, Німеччина). Арабським газопроводом транспортується єгипетський природний газ до Йорданії, Сирії, Лівану та Туреччини. Країна бере участь у Великій Арабській зоні вільної торгівлі (ВАЗВТ), яка містить 95 % всієї арабської продукції, вільної від мита. Основним партнером Єгипту в її межах є Саудівська Аравія.

Міжнародні зв’язки України з Єгиптом

     Незалежність України Єгипет визнав одразу після її здобуття. З того часу, незважаючи на географічну віддаленість, країни налагодили співробітництво в торговельно-економічній, науково-технічній, політичній та культурно-гуманітарній сферах. Найглибші стосунки встановлено в нафтогазовій сфері. Єгипет є однією з країн, в якій наша держава здійснює один з найбільших інвестиційних проектів за кордоном. Між країнами підписано угоду про співробітництво у сфері мирного використання космосу. У  2007 р. було здійснено запуск першого єгипетського штучного супутника Землі українським ракетним носієм «Дніпро». У 2010 р. єгипетська армія отримала за контрактом від України літак від українського підприємства «Антонов». У навчальних закладах України навчаються єгипетські фахівці, які беруть участь у космічній програмі Єгипту. Між Україною та Єгиптом існують угоди у сфері інформації, освіти, культури, туризму тощо.

цікаві факти про Єгипет   це вражає    Хургада

Південна Африка

Офіційна назва – Південно-Африканська Республіка (Південна Африка, ПАР)

Склад території – 9 провінцій

Член міжнародних організацій – ООН, Співдружність Націй, G-20, Африканський Союз, БРІКС та ін.

Державні мови – 11 мов: англійська, африкаанс, венда, зулу, коса, південний ндебеле, сваті, північний сото, сесото, тсвана, тсонга

Релігія – немає абсолютної релігійної більшості

Столиця - Преторія

Площа країни - 1219,9  тис. км²

Кількість населення (на 2017 р.) - 55 млн. чол.

Загальний ВВП (за даними МВФ, 2017) - 273,7  млрд. $

ВВП на 1 особу - 4826 $

ІЛР (місце у світі, 2016) - 119

Форма правління - змішана республіка

Адміністративний устрій - унітарна держава

Місце країни за типізацією ООН - високорозвинута країна, переселенська країна

Місце країни у світі та регіоні

  Південно-Африканська Республіка – країна з величезним економічним потенціалом, багатими трудовими й природними ресурсами, цікавою історією, різноманітним етнічним складом та найбільшою часткою білого, азійського та змішаного населення на континенті. За класифікацією ООН, Південна Африка є країною із середнім рівнем прибутків. У країні найбільша розвинута економіка в Африці. Це єдина африканська країна у «Великій двадцятці» (G-20). Водночас у ній зберігається високий рівень бідності та безробіття, передусім серед чорношкірого населення. За розміром ВВП ПАР перебуває в третьому десятку країн світу, а в межах Африки поступається лише Нігерії та Єгипту. За військовою потужністю ПАР поступається в регіоні Єгипту та Алжиру, але це перша та єдина в Африці держава, що мала ядерну зброю та добровільно відмовилася від неї.

      ПАР – одна з небагатьох африканських країн, де не було жодного державного перевороту. Однак прикрою сторінкою в історії ПАР став расовий конфлікт між темношкірою більшістю та білою меншістю. Своєї кульмінації він досяг після того, як у 1948 р. був установлений режим апартеїду – офіційної політики расової дискримінації та гноблення, що її впродовж більш ніж 40 років проводили правлячі кола ПАР проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії. Метою цієї політики було створення «Південної Африки для білих». Зміна політичної системи відбулася після перших нерасових виборів на початку 90-х рр. ХХ ст.

   Нинішню ПАР часто називають Райдужною країною. Назву вживають як метафору нового, різнокультурного та багатонаціонального суспільства, яке долає наслідки апартеїду.

Економіко-географічне положення

     ПАР – це приморська держава, що компактно розташована на крайньому півдні Африки. Межує з країнами, що розвиваються: на півночі з Намібією, Ботсваною та Зімбабве, на північному сході – із Есватіні та Мозамбіком. На території країни є анклав – країна Лесото. Північні сухопутні кордони проходять в основному малозаселеними напівпустельними територіями.

  Південну Африку називають «Країною двох океанів». Вона має протяжну берегову лінію, що забезпечує вихід на заході до Атлантичного океану, на сході – до Індійського. Це зумовлює наявність кількох великих морських портів, які гарантують країні вихід до всіх морських напрямків: Азії, Європи, Америки.

Історичний чинник

       У середині ХVІІ ст. територію сучасної ПАР почали колонізувати голландці, які заснували перше поселення на місці сучасного Кейптауна. Голландських поселенців називали бурами (з нід. – селяни). Пізніше до Південної Африки прибували нові колоністи: французькі гугеноти, переселенці з Німеччини. З початку ХІХ ст. з’являються англійці. Після зіткнень з ними бури почали просуватися вглиб материка. У ході двох англо-бурських війн наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. усі бурські колонії визнали суверенітет Великої Британії. У 1910 р. був створений Південно-Африканський Союз, який став домініоном Британської імперії й членом Співдружності Націй. У 1961 р. була проголошена незалежність Південно-Африканської Республіки, яка вийшла із Співдружності Націй у зв’язку з несприйняттям політики апартеїду іншими державами-членами цієї організації. Після демонтажу апартеїду у 1994 р. членство ПАР у Співдружності Націй було поновлено, а національна економіка країни стала привабливою щодо іноземних інвестиційних програм.

     Особливість історичного розвитку країни зумовлена співіснуванням у межах національної економіки ПАР високорозвинутої метрополії та відсталої колонії, що перешкоджає реалізації далекосяжних планів з інноваційного розвитку. Неготовність переважної більшості африканської частини південноафриканського суспільства до повноцінного входження в сучасні економіку, політику, соціальну сферу зумовлена   всім попереднім колоніально-расистським порядком.

Природно-ресурсний потенціал

 ПАР – країна з унікальними природними умовами та багатими природними ресурсами. У рельєфі переважають рівнини та давні гори. Країна займає південний край Південноафриканського плоскогір’я, крутий схил якого на сході називають Драконовими горами, обривається до вузької прибережної низовини. На південному узбережжі країни височать давні сильно зруйновані Капські гори.

   В ПАР сформувалися достатньо різноманітні кліматичні умови. Внутрішні райони країни лежать у межах тропічного континентального клімату. Це малозаселений простір, зайнятий спустеленою саванною. У цих містах зими холодні, хоча сніг випадає рідко. Східне узбережжя зволожене достатньо й рівномірно протягом року: клімат тропічний морський. Там активно ведеться інтенсивне землеробство, а на схилах Драконових гір, зайнятих лісами, існують гірськолижні курорти. На крайньому південному заході клімат субтропічний середземноморський: з дощовою зимою та жарким, посушливим літом. Далі на схід опади випадають більш рівномірно й формуються морські субтропіки. Цю місцевість називають «шляхом садів».

   ПАР – одна з найбагатших на мінеральні ресурси країн світу. В країні виявлено майже 60 їх видів. Велика частина родовищ унікальна за умовами й масштабами залягання ресурсів. На відносно невеликій території трапляється унікальний набір руд: залізні, нікелеві, мідні, уранові, олов’яні, сурм’яні. В надрах країни зосереджено понад 90 % світових запасів марганцевих руд, понад 80 % платини, близько 60 % золота та хромових руд, 50 % ванадію. З нерудних ресурсів відкрито 20 % світових покладів алмазів. З осадових порід є значні запаси кам’яного вугілля та фосфоритів. Водночас у країні майже немає родовищ нафти та природного газу.

   Країна недостатньо забезпечена водними ресурсами. Густота річкової мережі вкрай нерівномірна. Найбільша річка країни Оранжева сильно міліє в нижній течії. На ній та її притоках споруджено низку великих гідротехнічних споруд. Річки східного узбережжя повноводні, але короткі й порожисті. У напівпустельних районах є кілька сезонних пересихаючих річок. За умов нестачі поверхневих вод особливого значення набули підземні. На західному узбережжі діють установки з опріснення морської води, відбувається очищення води для повторного використання на промислових підприємствах.

  Південна Африка має достатні земельні ресурси. 15 % площ придатні для сільського господарства. Посушливий клімат вимагає штучного зрошення. Більш ніж половину території країни від західного узбережжя до підніжжя Драконових гір займають родючі каштанові та червоно-бурі ґрунти. Найбільш родючими є чорні залізисті ґрунти сухих саван, що їх фермери називають «чорним торфом». На східному субтропічному узбережжі сформувалися родючі червоно- та жовтоземи. Усі ґрунти ПАР потребують боротьби з вітровою ерозією, внесення добрив.

    Унікальні природно-рекреаційні ресурси  – справжній скарб країни. Туристів приваблюють мальовничі краєвиди тропічних лісів, незаймані ландшафти саван, чарівні узбережжя з дивними пляжами двох океанів, річкові долини з високими водоспадами. А головне – все це збереглося практично у первозданному вигляді.

Працересурсний потенціал

    Населення країни перебуває на стадії демографічного переходу від ІІ до І типу відтворення населення. Народжуваність серед білого населення почала зменшуватися ще в 50 – 60-х рр. ХХ ст., а серед африканців – у 70 – 80-х рр. Нині показник народжуваності є одним з найнижчих в Африці  – 20,5 осіб/тис. Завдяки поліпшенню якості медичного обслуговування рівень смертності тривалий час знижувався (нині – 9,6 осіб/тис.). Але нині епідемія СНІДу вразила ПАР чи не сильніше, ніж будь-яку іншу країну світу (гірше було лише в сусідніх Свазіленді, Ботсвані та Лесото). Кількість заражених досягала 18 % дорослого населення, а після вжитих серйозних медичних заходів стабілізувався на позначці 10 %. Через високу зараженість ВІЛ, а також скорочення чисельності білих протягом останніх двох десятиліть кількість населення в країні майже не змінюється. 

Природний приріст суттєво знизився й становить 10,9 осіб/тис. Причому зростання населення постійно сповільнюється. На одну жінку припадає 2,5 дитини, що трохи вище від рівня простого відтворення. Середня тривалість життя має тенденцію до зростання, але поки що є низькою: 62,3 року (2016 р.). 20 років тому цей показник становив усього 43 роки.

    Нині в ПАР гостро постала проблема нелегальної міграції. Після скасування апартеїду й значного ослаблення контролю на зовнішніх кордонах у країну хлинув потік нелегалів із Зімбабве, Анголи, Мозамбіку та інших країн Африки. Масовий приплив іноземців викликає невдоволення громадян ПАР. Претензії до мігрантів полягають головним чином у тому, що вони займають робочі місця, погоджуючись працювати за нижчу зарплату, а також скоюють злочини.

      Етнорасовий, культурний та мовний склад населення ПАР є результатом тривалої історії формування. За найбільшу кількість державних мов (11) ПАР занесено до Книги рекордів Гіннесса. Проте більшість громадян країни знає англійську. Офіційно населення поділяють на 4 групи: темношкірі африканці, білі, мулати (кольорові) та азіати.    

   Частка білого населення за останні 30 років скоротилася у 2,5 раза. Воно складається з нащадків іммігрантів-колоністів. Це африканери (бури), які говорять діалектом данської мови африкаанс, та англоафриканці, мовою спілкування яких є англійська. Біле населення найбільш компактно проживає у великих містах західних та південних провінцій країни, а також у столиці та на її околицях. Після ліквідації апартеїду почалася дискримінація білого населення. Часто воно стає жертвою фізичного і культурного геноциду. Багато хто виїжджає до Австралії, Нової Зеландії або Великої Британії.

       Рівень соціального розшарування в ПАР – один з найвищих у світі. Близько 15 % жителів належать до багатіїв, величезні маєтки з плантаціями та розкішними віллами яких розкинулися на океанських узбережжях. При цьому половина населення (переважно чорношкірого) живе в повній убогості. Частина з них отримує соціальні гранти від держави.

    Релігійний склад населення досить строкатий. У країні немає абсолютної релігійної більшості. Там проживають представники різних християнських церков. Є незначна кількість мусульман. Кожний шостий громадянин ПАР себе вважає атеїстом.

    Національна економіка ПАР достатньо забезпечена трудовими ресурсами. Витрати на оплату праці в країні значно нижчі, ніж в інших високорозвинутих країнах світу. Це привертає увагу іноземних інвесторів. Країна має велику працересурсну базу, що складається з робітників різних рівнів кваліфікації: кваліфікованих, малокваліфікованих та некваліфікованих. У країні діє законодавство щодо сприяння навчанню та підвищенню професійного рівня працівників. Розвиток наукового потенціалу стає вирішальним чинником економічного зростання країни.

    У країні залишається високим рівень безробіття – від 27 до 40 % економічно активного населення, яке живе на менш ніж $2 США на добу. Це пов’язано з тим, що за рівнем освіти, соціальної відповідальності та продуктивності праці більшість корінних чорношкірих африканців нині об’єктивно не здатна відповідати стандартам розвинутого постіндустріального суспільства.

Система розселення

   ПАР має середній рівень густоти населення, що становить 45,8 осіб/км². Переважно через природні причини цей показник сильно коливається. Найбільш густо заселено вологі східні території, узбережжя океанів, гірничопромислові райони. Майже не заселеними є північні та центральні пустельні райони.

   Рівень урбанізації в ПАР високий – 64,3 %. Найчисленнішими є малі міста з населенням від 2 до 10 тис. осіб. У країні існує близько 50 великих міст, є 2 міста-мільйонери: Йоганнесбург (4,4 млн осіб) і Кейптаун (3,4 млн осіб). Їх визнано світовими містами. У адміністративній столиці країни Преторії проживає 741,6 тис. осіб. Навколо міст сформувалися міські агломерації. Найбільша з них – Йоганнесбург – Екурхулені (8,9 млн осіб).

Особливості структури економіки

    До кінця XIX в. Південна Африка була переважно аграрною країною. Основним заняттям її населення було натуральне та напівнатуральне сільське господарства. У XIX ст. виявлення в країні унікальних родовищ алмазів і золота спричинило промислову революцію. Саме з «алмазної» та «золотої лихоманки» почався бурхливий розвиток економіки ПАР. Володіючи найбагатшими на Африканському континенті запасами кам’яного вугілля, залізних та марганцевих руд, ПАР створила потужну чорну металургію, а після Другої світової війни – інші виробництва обробної промисловості: машинобудування, хімічні, текстильні виробництва.

    ПАР – країна з індустріальним типом економіки, в якій іноземний капітал посідає сильні позиції. В ПАР відбулася приватизація державних підприємств, що її влада назвала «реструктуризацією державного майна». Уряд тісно пов’язує макро- і мікроекономічні аспекти економіки шляхом вивчення коливань курсів національної і світових валют. Це створює сприятливі умови для експорту продукції у високорозвинуті країни.

Виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни

Видобування мінеральних ресурсів.

Південна Африка – одна з небагатьох держав з унікальною подвійною системою прав власності (державної та приватної) на корисні копалини. Хоча в останні роки значимість видобування мінеральних ресурсів значно знизилася, продукція гірничодобувної промисловості становить близько 7 % ВВП і близько 2/3 загальної суми експортних надходжень ПАР. Більшу частину мінеральних ресурсів видобувають на сході та півночі країни. Координацію видобутку мінеральної сировини здійснює Гірнича палата.

  Нині видобування кам’яного вугілля за внеском у національну економіку перевершило традиційну для ПАР золотодобувну промисловість. За його видобутком країна посідає 7-ме місце в світі та 1-ше – в Африці. Великі запаси та зручні умови залягання зумовлюють низьку собівартість видобутку та переробки вугілля. Це є причиною того, що вартість електроенергії в ПАР, основою якої є теплові електростанції, є однією з найнижчих у світі. Для експорту вугілля побудований спеціальний портовий термінал Річардс-Бей на східному узбережжі. У структурі гірничодобувної промисловості домінує видобуток рудної сировини, на яку припадає майже ¾ від вартості всіх корисних копалин, що їх розробляють у країні.

    З початку 70-х рр. ХХ ст. поступово скорочуються обсяги видобутку золота, що пояснюється виснаженням родовищ і коливанням цін на ринку металів. Нині ПАР посідає 5-те місце в світі за його видобутком. «Золотим містом» називають Йоганнесбург, в районі якого розташовані золотодобувні копальні.

    У вартісному вираженні головний експортний продукт ПАР – платина. За її видобутком країна на 1-му місці в світі. Країна дає до 85 % світового видобутку платини. Окрім власне платини Південна Африка видобуває й експортує метали платинової групи: паладій (30 % світового видобутку), родій, іридій, осмій, рутеній.

      Видобування алмазів  – найстаріше видобувне виробництво ПАР. Тривалий час країна була лідером у світі як у кількісному, так і вартісному вираженні щодо видобутку цієї сировини. Нині країна посідає 5-те місце в світі за видобутком алмазів (після Росії, Австралії, ДРК та Ботсвани). Але за їх вартістю країні немає рівних, оскільки видобуваються великі камені для ювелірного виробництва. В ПАР сконцентровано 2/3 світового виробництва діамантів. Всесвітньо відомою є південноафриканська компанія De Beers, яка контролює близько 40 % світового ринку алмазів.

     За видобутком і переробкою уранових руд ПАР посідає 8-ме місце в світі та 3-тє в Африці (після Нігеру та Намібії). Майже весь уран вилучають як побічний продукт для переробки золотоносних руд.

    Видобуток залізних руд у ПАР склався після Першої світової війни та активно зростав протягом усього ХХ – початку ХХІ ст. Нині країна на 5-му місці в світі за видобутком цієї сировини.

    ПАР посідає провідні позиції у світі за видобутком марганцю, хромітів, ванадію, титану, цирконію, сурми. Розробляються родовища нікелю, міді, свинцю.

Переробна промисловість

    Переробна промисловість ПАР має багатопрофільну виробничу структуру. В ній важливе місце посідає металургія. Уряд приділяє багато уваги розвитку чорної металургії. Хоча обсяги її продукції дещо скоротилися, ПАР за виробництвом сталі у 2016 р. посіла 1-ше місце в Африці та 23-тє в світі. Кольорова металургія представлена підприємствами з виробництва майже всіх відомих кольорових металів. ПАР перша в світі за виробництвом  ферохромових сплавів.

     Машинобудування країни досить різноманітне. Воно представлене передусім виробництвом морських і річкових суден, локомотивів, залізничних вагонів, літаків, верстатів. Країна є великим складальником автомобілів, у т. ч. близько 30 світових брендів, таких як Mercedes-Benz, BMW, Toyota, Nissan, Ford, Volkswagen та ін. З конвеєрів заводів, що належать провідним автомобільним корпораціям світу, сходять легкові та вантажні автомобілі, автобуси. Власні ж бренди – майже усі ручного складання, їх створено лише в кількох екземплярах. У місцях видобування мінеральних ресурсів складають гірничошахтне обладнання. У великих містах з кваліфікованими трудовими ресурсами розвинуто приладобудування та електроніка. ПАР розширює виробництво аудіо- та відеотехніки, оргтехніки, лазерної техніки, теле- та радіокомунікаційного обладнання, напівпровідникових приладів, персональних комп’ютерів, електронної апаратури. В країні розвинуто виробництво стрілецької зброї та бронетехніки. Найбільшими центрами машинобудування є такі міста, як Порт- Елізабет, Кейптаун, Іст-Лондон, Дурбан, Йоганнесбург, Преторія.

   Хімічне виробництво є одним з провідних у переробній промисловості ПАР. Воно працює на місцевій сировині та виробляє продукцію переважно на експорт. Країна вирізняється виробництвом мінеральних добрив (Йоганнесбург, Преторія), вибухових речовин для видобування корисних копалин (Моддерфонтейн, Сомерсет-Вест, Сасолбург), нафтохімією (Дурбан, Кейптаун), вуглехімією (Сасолбург). ПАР  – одна з небагатьох країн, в яких існують технології для виробництва рідкого палива з вугілля. Заводи синтетичного палива забезпечує вугіллям компанія Sasol. Частина синтетичного бензину експортується. Південна Африка – найбільший на континенті виробник фармацевтичної продукції. На цьому ринку діють великі міжнародні корпорації (Bayer, Hoechst).

   Центрами текстильної промисловості стали великі міста, що забезпечені трудовими ресурсами (Іст-Лондон, Порт-Елізабет, Кейптаун, Йоганнесбург, Преторія, Дурбан). Вона представлена виробництвом бавовняних, вовняних, синтетичних та змішаних тканин, а також ковдр, килимів, трикотажу. ПАР відома на світовому ринку як постачальник шкіри.

  Експортне значення набуло виробництво харчових продуктів: цукру з тростини, мороженої риби, заморожених і консервованих овочів і фруктів.

Сільське господарство

    Незважаючи на недостатньо сприятливі природні умови, аграрний сектор Південної Африки не лише повністю забезпечує власне населення сільськогосподарськими продуктами, а й у змозі експортувати сільськогосподарські товари на постійній основі. Успіхи аграрного сектору не в останню чергу пояснюються тим, що великі фермерські господарства залишилися у володінні сімей африканерів, зайнятих землеробством протягом багатьох поколінь (на відміну від сусідньої Зімбабве, де білі землю втратили, що спричиноло голодування населення). У період апартеїду темношкіра більшість населення ПАР займала всього 13 % земель, що призводило до виснаження ґрунтів та голодування. У цих колишніх резерватах в умовах ризикованого землеробства через відсутність штучного зрошення склалося сільськогосподарське виробництво, зорієнтоване на місцеве споживання. Основними культурами були кукурудза та маніок.

    Нині за світовими стандартами продуктивність землеробства ПАР невисока. Частково це пояснюється примітивними методами обробітку земель. Іншими чинниками є ерозія ґрунтів і недостатня кількість опадів. Лише 10 % земель вирізняються високою родючістю, однак навіть вони зазнають раптових повеней та змивання родючого шару.

  У ПАР вирощують практично всі відомі сільськогосподарські культури субтропічного та тропічного поясів. Найбільша частка в загальній вартості сільськогосподарської продукції припадає на кукурудзу – основу раціону темношкірого населення. Важливе місце належить пшениці, що її вирощують переважно на західному узбережжі. Також вирощують сорго, овес, жито, ячмінь. Великі території зайнято під плантаціями цукрової тростини. В країні збирають різноманітні фрукти: ананаси, яблука, груші, персики, абрикоси, сливи, виноград, гуава, цитрусові та ін. До найважливіших статей експорту ПАР належать кукурудза, сорго, пшениця, фрукти, овочі, цукор із тростини.

   Важливим для країни є розвиток тваринництва. Переважно екстенсивними виробництвами залишаються розведення великої рогатої худоби та вівчарство. Більш інтенсивного характеру й поширення на фермах поблизу великих міст набули птахівництво та розведення свиней. Внутрішнє споживання м’яса забезпечує розведення овець, бурських кіз, свиней, корів, свійської птиці. На світовий ринок постачають шкурки каракульських овець та вовни ангорських кіз (до 50 % світового виробництва мохеру припадає на ПАР). В останні роки почали розводити страусів; зростає експорт шкіри, м’яса та пір’я цієї птиці.

Рибальство

   За виловом риби ПАР посідає провідне місце в Африці. Основні об’єкти морського рибного промислу – сардини, оселедець, хек, анчоус, морський окунь, скумбрія, тріска, капський лосось, макрель, тунець. Прибутковим є промисел акул, чиї плавці користуються попитом у країнах Південно-Східної Азії. Об’єктом полювання є капський тюлень. З безхребетних видобувають креветок, омарів, лангуст, устриць, восьминогів. Близько 40 % уловів припадає на прісноводну рибу, що її добувають у річках (зокрема Лімпопо), а також розводять у штучних водоймах.

Особливості розвитку третинного сектору економіки

    В економіці країни значну роль виконує третинний сектор економіки, що представлений багатьма видами послуг.

     Велике значення має розвиток науки. Південноафриканська наука відома своїми досягненнями в різноманітних сферах, зокрема перші пересадки серця, виробництво рідкого палива з вугілля та навіть створення власних атомних бомб. За рівнем розвитку науки ПАР не має собі рівних в Африці, більш того, за деякими якісними параметрами вона перевершує нові індустріальні країни. Розміри витрат на наукові дослідження в Південній Африці порівнянні з витратами інших високорозвинутих країн – близько 2 % ВВП.

    В освіту південноафриканська держава вкладає багато грошей: близько 6 % ВВП. Загальна середня освіта є обов’язковою. Школу відвідують до 90 % дітей. Грамотність по країні досягає 88 %. Розв’язування проблем освіти, якість якої, особливо в сільській місцевості, не така як треба, пов’язується з реалізацією формули «трьох Т»: Teachers (вчителі), Textbooks (підручники), Time (час).

     Система вищої освіти та підготовки висококваліфікованих кадрів є ключовою ланкою формування науково-технічного потенціалу країни. В країні відбувається африканізація кадрів. Частка чорношкірих студентів зросла з 42 до 60 %.

     У країні добре розвинутий фінансовий сектор. Фондова біржа в Йоганнесбурзі є однією з 15 найбільших у світі. У банківському секторі широко використовують передові інтернет-технології. 5 південноафриканських банків входять до числа 500 найбільших у світі.

  Безперебійна робота економіки Південної Африки залежить від сучасної розгалуженої транспортної мережі. Більшість африканських країн для перевезення своїх вантажів користуються послугами транспортної інфраструктури ПАР. Не лише великі міста, а й віддалені села сполучені дорожньою мережею. У внутрішніх перевезеннях переважає залізничний транспорт. За протяжністю залізниць ПАР на 1-му місці в Африці та на 9-му – в світі. На всіх магістральних лініях діють комп’ютеризовані центри керування рухом. Функціонує система внутрішніх авіаперевезень. Міжнародні аеропорти розміщуються в Йоганнесбурзі, Кейптауні, Дурбані. На морських узбережжях ПАР розміщено 6 великих портів: Дурбан (найбільший у країні за інтенсивністю вантажних перевезень), Річард-Бей (найбільший вантажний порт), Іст-Лондон (морський та єдиний річковий порт країни), Порт-Елізабет, Кейптаун, Салданья.

   З року в рік зростає в країні роль міжнародного туризму. За кількістю туристичних відвідувань серед африканських країн ПАР несуттєво поступається Марокко та Єгипту. Для туризму приваблвиві унікальна природа країни, екзотика місцевого способу життя, національні парки, пам’ятки історії, східні базари, золоті пляжі. Найвідоміші курорти – Кейптаун, Дурбан, Порт-Елізабет, Йоганнесбург. «Африканським Лас-Вегасом» називають місто розваг і грального туризму Сан-Сіті, збудоване у центрі алмазного та золотоносного району.

Характерні риси просторової організації господарства

    Територія ПАР освоєна нерівномірно. Однак через особливості історичного розвитку та сучасного адміністративного поділу в розміщенні економіки ПАР немає домінування одного центру. Найбільшими господарськими осередками тут є Йоганнесбург і Преторія. Особливо швидко розвиваються області, розташовані біля найбільших економічних центрів країни: Кейптауна, Дурбана, Порту-Елізабет, Іст-Лондона.

Зовнішні економічні зв’язки

    Економіка ПАР – одна з найбільш відкритих у світі: частка прибутків від зовнішньої торгівлі у ВВП значно вища, ніж у багатьох інших країнах. ПАР входить до 25 найбільших світових країн-експортерів. Питома вага експорту корисних копалин у сукупному експорті ПАР, незважаючи на поступове зниження, нині становить понад 33 %. Інші сектори економіки ПАР, що забезпечують більшу частину національного та експортного прибутку, – це сільське господарство, машинобудування, металургія, телекомунікації. Основні статті імпорту: нафта та нафтопродукти, продовольство, продукція хімічної промисловості. Прибутки від зовнішньої торгівлі досягають 50 % ВВП, при цьому обсяг експорту перевищує обсяг імпорту. Основними торговими партнерами країни є США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада; обіг зовнішньої торгівлі з цими країнами все збільшується.

Міжнародні зв’язки України з ПАР

     Південна Африка посідає одне з перших місць з-поміж африканських країн за товарообігом з Україною. Двосторонні економічні відносини регулюються низкою документів, передусім Торговельною угодою між урядом України та урядом ПАР. ПАР виявляє інтерес до України як до великого виробника наукомістких товарів і технологій. Українські підприємства вивозять до Південної Африки вироби з металу (холодно-, гарячекатану сталь), хімічні речовини промислового призначення (амоніак), продукцію військово-промислового комплексу. Із ПАР імпортуються мінеральна сировина, товари зі шкіри, вино, фрукти. Між країнами є чинними угоди про співпрацю в сільському господарстві, науково-технічне та торговельно-економічне співробітництво, співпрацю у сфері культури, науки й технологій.

На основі викладеного матеріалу та тексту параграфів будуть складені тестові завдання контрольної роботи!!! Готуйтесь наполегливо!!! Все в ваших руках!!!

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграфи 41-45 Підручник
2. Підготуватися до контрольної роботи (14.05)
3. Дослідження (на вибір с. 174)